Поняття психіки та її основні функції

Ще в глибоку давнину було виявлено, що поряд зі світом речовим, предметним, зовнішнім, об’єктивним існують явища нематеріальні, внутрішні, суб’єктивні – людські почуття, бажання, спогади і т. д. Кожна людина наділена психічної життям.
Психіка визначається як властивість високоорганізованої матерії відображати об’єктивну реальність і на основі формованого при цьому психічного образу доцільно регулювати діяльність суб’єкта і його поведінку. З даного визначення випливає, що основними функціями психіки є тісно взаємопов’язані між собою відображення об’єктивної реальності і регуляція індивідуальної поведінки та діяльності.
Відображення висловлює в собі здатність матеріальних об’єктів у процесі взаємодії відтворювати у своїх змінах особливості і риси впливають на них об’єктів. Форма відображення залежить від форми існування матерії. У природі можна виділити три основні форми відображення. Нижчого рівня організації життя відповідає фізична форма відображення, характерна для взаємодії об’єктів неживої природи. Більш високому рівню відповідає фізіологічна форма відбиття. Наступний рівень набуває форму найбільш складного і розвиненого психічного відображення зі специфічною для людської психіки найвищої щаблем відображення – свідомістю. Свідомість інтегрує різноманітні явища людської реальності в справді цілісний спосіб буття, робить людину Людиною.
Свідомість психічного життя людини полягає в його здатності відокремити в своєму поданні себе, власне «Я» від життєвого оточення, зробити свій внутрішній світ, суб’єктивність предметом осмислення, розуміння, а головне – предметом практичного перетворення. Ця здатність людської психіки називається самосвідомістю, і саме вона визначає межу, що розділяє тваринний і людський способи буття.
Психічне відображення не дзеркально і не пасивно – це активний процес, пов’язаний з пошуком і вибором способів дій, адекватних складаним умов. Особливістю психічного відображення є суб’єктивність, тобто опосередкованість минулим досвідом людини і його індивідуальністю. Це виражається насамперед у тому, що ми бачимо один світ, але він постає для кожного з нас по-різному. Водночас психічне відображення дає можливість будувати «внутрішню картину світу», адекватну об’єктивної реальності, в зв’язку з чим необхідно відзначити і таке його властивість, як об’єктивність. Тільки завдяки правильному відображенню можливо пізнання людиною навколишнього світу. Критерієм правильності є практична діяльність, в якій психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється і розвивається. Важливою особливістю психічного відображення є, нарешті, його випереджаючий характер: воно робить можливим передбачення у діяльності та поведінці людини, що дозволяє приймати рішення з певним часово-просторовим випередженням щодо майбутнього.
Завдяки регуляції поведінки і діяльності людина не тільки адекватно відображає навколишній об’єктивний світ, але має можливість перетворювати цей світ в процесі цілеспрямованої діяльності. Адекватність рухів і дій людини умовам, знаряддям і предмету діяльності можлива лише в тому випадку, якщо вони правильно відображаються суб’єктом. Ідея регулюючої ролі психічного відображення була сформульована ще І.М. Сеченовим, які відзначали, що відчуття і сприйняття є не тільки пусковими сигналами, а й своєрідними «зразками», відповідно до яких виробляється регулювання рухів.
Психіка являє собою складну систему, її елементи ієрархічно організовані і мінливі. Як будь-яка система, психіка характеризується власною структурою, динамікою функціонування, певною організацією.

Посилання на основну публікацію