Функції, види та структура спілкування

Відомий французький письменник і мислитель А. Сент-Екзюпері, автор гарної казки про Маленького принца, оцінюючи значимість спілкування в людському житті, визначив його як «єдину розкіш, яка є у людини».
Реальність і необхідність спілкування визначені спільною діяльністю людей. Саме в процесі спілкування і тільки в спілкуванні може проявитися сутність людини.
У вітчизняній психології встановлено, що розвиток дитини, її соціалізація – перетворення на «суспільної людини» – починається з спілкування з близькими йому людьми, і перш за все з матір’ю. Безпосередньо-емоційне спілкування дитини з матір’ю – перший вид його діяльності як суб’єкта спілкування.
Весь подальший розвиток дитини визначається місцем, яке він займає в системі людських відносин. Поза спілкування формування особистості взагалі неможливо. Саме в процесі спілкування з іншими людьми дитина засвоює загальнолюдський досвід, накопичує знання, опановує уміннями і навичками, формує свою свідомість і самосвідомість, виробляє переконання, ідеали і т. п. Тільки в процесі спілкування у дитини формуються духовні потреби, моральні та естетичні почуття, складається його характер. Розвиток дитини безпосередньо залежить від того, яке коло і характер його спілкування.
Спілкування має величезне значення у розвитку не лише окремої особистості, а й суспільства в цілому. Поза спілкування людське суспільство немислимо. Спілкування виступає в суспільстві як фундаментальна умова зв’язування індивідів і разом з тим як спосіб розвитку самих цих індивідів.
Значення спілкування для життя і діяльності людей визначає неослабний інтерес до цього предмета з боку психологів. Категорія «спілкування» поряд із поняттями «особистість», «свідомість», «діяльність» є в психології основоположною. Подібно особистості, свідомості і діяльності, спілкування є предметом дослідження не тільки психологів, а й соціологів, фахівців в області комунікації і т. д. Це обумовлює неоднозначність розуміння спілкування різними вченими і труднощі формулювання єдиного визначення.
У найзагальнішому вигляді спілкування в психології визначають як процес взаємодії між людьми, в ході якого виникають, виявляються і формуються міжособистісні відносини, відбувається обмін думками, почуттями, переживаннями і т. д.
Для більш глибокого осягнення суті спілкування важливо встановити характер його зв’язку з процесом діяльності. У вітчизняній психології прийнято тезу про єдність спілкування та діяльності, що випливає з розуміння спілкування як реальності людських відносин. Відповідно з цією тезою будь-які форми спілкування є специфічні форми спільної діяльності людей. Однак характер зв’язку між спілкуванням і діяльністю розуміється дослідниками неоднозначно.
Іноді діяльність і спілкування розглядаються як дві сторони соціального буття людини, його способу життя. В інших випадках спілкування розуміється як певна сторона діяльності: воно включено в будь-яку діяльність, є її елемент. У той же час сама діяльність подається як умови і підстави спілкування. Нарешті, спілкування трактується як особливий вид діяльності – комунікативна діяльність, – яка виступає самостійно.
Доцільним визнано широке розуміння зв’язку діяльності і спілкування: спілкування розглядається і як сторона спільної діяльності, і як її продукт. Відомий соціальний психолог Г.М. Андрєєва вважає, що за допомогою спілкування діяльність організовується і розвивається.
Побудова плану спільної діяльності вимагає від кожного її учасника оптимального розуміння цілей, завдань діяльності, з’ясування специфіки її об’єкта і можливостей кожного з учасників. Включення учасників в даний процес дозволяє здійснити «узгодження» або «неузгодженість» їх діяльності. Це можливо завдяки функції впливу, в якій і виявляється зв’язок спілкування з діяльністю. Таким чином, робить висновок Г.М. Андрєєва, діяльність за допомогою спілкування не просто організовується, але саме збагачується, в ній виникають нові зв’язки і відносини між людьми.
Спілкуючись з іншими людьми, людина засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані соціальні норми, цінності, знання і способи діяльності, а також формується як особистість. Спілкування виступає найважливішим фактором психічного розвитку людини. Таким чином, спілкування виступає як універсальна реальність, в якій зароджується, існує і виявляється протягом усього життя внутрішній світ людини.
За своїм призначенням спілкування багатофункціональне. Можна виділити п’ять основних функцій спілкування.
1. Прагматична функція спілкування реалізується при взаємодії людей в процесі спільної діяльності.
2. Формує функція спілкування проявляється в процесі психічного розвитку людини. Відомо, що на певних стадіях розвитку поведінку, діяльність і ставлення дитини до світу і до самого себе опосередковані його спілкуванням з дорослим. У ході подальшого розвитку зовнішні, опосередковані спілкуванням форми взаємодії дитини і дорослого трансформуються у внутрішні психічні функції і процеси. Спілкуючись з дорослим, дитина не тільки механічно засвоює суму умінь, знань і навичок, але й бере участь у складному процесі взаємних впливів, збагачень і змін. Дитина активно і критично переробляє пропонований йому чужий досвід, використовуючи його для побудови несуперечливої ??картини світу.
3. Функція підтвердження. У процесі спілкування з іншими людьми людина отримує можливість пізнати, затвердити і підтвердити себе, свою цінність. Ще У. Джемс зазначав, що для людини «не існує більш жахливого покарання, ніж бути наданим у суспільстві самого себе і залишатися абсолютно непоміченим».
4. Функція організації та підтримки міжособистісних відносин. Сприйняття інших людей і підтримання з ними різних відносин – від інтимно-особистісних до суто ділових – для будь-якої людини пов’язане з встановленням певних емоційних відносин. Емоційні міжособистісні відносини не єдиний вид соціального зв’язку, доступний сучасній людині, проте вони пронизують всю систему взаємовідносин між людьми, саме емоційність визначає специфіку людського спілкування.
5. Внутриличностная функція спілкування реалізується в спілкуванні людини з самим собою (через внутрішній або зовнішній діалог). Таке спілкування може розглядатися як універсальний спосіб мислення людини.
Види спілкування вкрай різноманітні. За ознакою використання коштів виділяють безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосереднє спілкування, спілкування «обличчям до обличчя», є історично першою формою комунікації. На його основі в більш пізні періоди розвитку цивілізації виникали різні види опосередкованого спілкування. Опосередковане спілкування може розглядатися як неповний психологічний контакт за допомогою письмових або технічних пристроїв (телефону, телеграфу, Інтернету), що ускладнюють або відокремлюють в часі отримання зворотного зв’язку між учасниками спілкування.
Розрізняють також міжособистісне і масове спілкування. Міжособистісне пов’язано з безпосередніми контактами людей в групах чи парах. Масове являє собою комунікацію, опосередковану різними видами засобів масової інформації.
Крім того, виділяють міжособистісне і рольове спілкування. У першому випадку суб’єктами спілкування є конкретні особи, які мають унікальні індивідуальними якостями, що розкриваються в ході спілкування та організації спільних дій. У другому випадку учасники комунікації виступають як носії певних ролей (вчитель – учень, покупець – продавець). У рольовому спілкуванні людина певною мірою позбавляється спонтанності своєї поведінки, так як ті чи інші його дії диктуються виконуваної роллю. У процесі такого спілкування людина відбивається вже не як індивідуальність, а як деяка соціальна одиниця, що виконує задані функції.
У соціальній психології виділяються також три форми міжособистісного спілкування. Імперативне спілкування є авторитарною, директивної формою взаємодії з партнером по спілкуванню, що має своєю метою досягнення контролю над його поведінкою, установками і думками, примушення його до певних дій або рішень. У даному випадку партнер по спілкуванню розглядається як об’єкт впливу, виступає пасивною стороною. Особливість імперативу в тому, що кінцева мета спілкування – примус партнера – НЕ завуальована. Як коштів здійснення впливу використовуються накази, приписи та вимоги. Використання імперативного спілкування досить ефективно. Наприклад, в армійських відносинах або у відносинах типу «начальник – підлеглий». Але можна виділити і такі сфери міжособистісних відносин, де застосування імперативу недоречно. Це інтимно-особистісні та подружні стосунки, дитячо-батьківські контакти та ін
Маніпулятивні спілкування являє собою форму міжособистісного спілкування, при якій вплив на партнера по спілкуванню з метою досягнення своїх намірів здійснюється приховано. Як і імператив, маніпуляція передбачає прагнення добитися контролю над поведінкою і думками іншої людини. Маніпулятивний стиль спілкування широко поширений в галузі пропаганди і реклами.
Імперативна і маніпулятивна форми спілкування – це види монологічного спілкування. Людина, що розглядає іншого як об’єкт свого впливу, спілкується сам з собою, зі своїми цілями і завданнями, не бачачи істинного співрозмовника, ігноруючи його.

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.