Правотворчість

Право бере свій початок з звичаю і тісно взаємодіє з мораллю і релігією. У різні епохи мали місце різні форми правової культури. Сьогодні правова культура базується на загально-правових принципах рівності, свободи, справедливості всіх громадян країни.

Держава зобов’язана збалансовано поєднувати права і обов’язки всіх людей, які перебувають на його території. Повинно бути виключено самоуправство і свавілля. Кожен може висловлювати свою волю і вести себе в межах, встановлених законом.

Поняття і функції правотворчості

Правотворчість – це спеціальна діяльність суб’єктів, наділених компетенцією по створенню норм права.

До суб’єктів правотворчої діяльності відносяться, як правило, державні органи: Державна дума, Уряд, органи представницької влади суб’єктів та ін.

У вузькому сенсі слова, правотворчість – це безпосередній процес створення, зміни або скасування норм права конкретні компетентним органом або безпосередньо народом (референдум).

У широкому сенсі слова правотворчість включає в себе весь попередній прийняттю закону підготовчий процес. При цьому різноманітні рішення, які можуть прийматися в підготовчих стадіях правотворчого процесу, не мають юридичних наслідків.

Функції правотворчості полягають в тому, що з його допомогою:

  • оновлюється нормативний матеріал;
  • заповнюються прогалини в праві;
  • упорядковуються нормативно-правові акти.

Принципи та види правотворчості

До принципами правотворчості слід віднести наступні системоутворюючі положення:

  • науковість – позначає, що прийняття того чи іншого правового акта має бути обгрунтованим як з юридичної, так політичної та економічної точок зору. Повинні бути вивчені різні концепції по прийнятому питання і вивчений досвід сусідніх країн, а також практика застосування права в змінною галузі в своїй країні;
  • демократизм – це демократична процедура, застосовувана для розробки і прийняття нормативно-правового акта; широке залучення громадян до правотворчої діяльності з метою висловити збалансовану волю більшості зацікавлених осіб;
  • законність – робота правотворчого органу повинна ґрунтуватися на законі, тобто вона здійснюється в межах повноважень органу при дотриманні процедури прийняття нормативного акта Прийнятий акт не повинен суперечити чинним законам, які мають вищу юридичну силу;
  • професіоналізм – діяльність по створенню законом повинна знаходиться до компетенції юристів
  • системність – новий закон повинен вписуватися юридичну ієрархію вже наявних законів, не повинен дублювати інші закони, вступати з ними в колізії;
  • диференціація правотворчих повноважень – кожен державний орган повинен займатися тільки тією сферою правотворчої діяльності, в якій він уповноважений діяти;
  • гласність – правотворческий процес відкритий для спостереження за ним громадян держави;
  • оперативність – видання законів повинно бути своєчасним.

За суб’єктам виділяють правотворчість:

  • народу при проведенні референдуму (всенародне голосування з важливих питань життя суспільства);
  • уповноважених державних органів (Верховна Рада, Уряд Україниі ін);
  • окремих осіб держави (Президент, міністр);
  • органів місцевого самоврядування (голови адміністрації району);
  • локальне (накази генерального прокурора, директора підприємства та ін);
  • громадських організації (профспілок та ін.).

Законодавець в будь-якій країні прагнути створити єдину і цільну правову систему за допомогою якої кожен громадянин зможе в достатній мірі мати можливість реалізовувати себе, відстоювати свої права і законні інтереси.

ПОДІЛИТИСЯ: