Транснаціональні об’єднання в торговому праві

У сучасному торговому та фінансовому обороті велику роль відіграють різні транснаціональні об’єднання, які складаються з компаній, філій та представництв, розкиданих по всьому світу. Вони володіють великими фінансовими ресурсами і часто впливають на економічну політику величезних територій.

Транснаціональні компанії ТНК є основою процесу глобалізації. У світі налічується понад 60 тис. великих ТНК, яким належить понад 500 тис. іноземних підприємств, розташованих у всіх країнах світу. Найбільшим з них належить більше 15% закордонних активів і близько 22% продажів всіх ТНК. У 2001 р. розмір їх міжнародних продажів наблизився до 18 трлн дол США, що майже у 3 рази перевищує вартість світового експорту товарів і становить близько 60% валового національного продукту всіх країн світу.

З правової точки зору транснаціональне об’єднання являє собою об’єднання в групу юридично самостійних, але пов’язаних між собою підприємницьких організацій різних держав. Економічна зв’язок у такій групі підприємств (компаній) відбувається шляхом:

— володіння одним з учасників групи контрольним пакетом акцій (або володінням більшою частиною частки в статутному капіталі), який дозволяє проводити або блокувати будь-які рішення;
— взаємної участі всіх компаній в діяльність одне одного;
—укладення договору управління (підпорядкування) і т. д.

У міжнародній торговельній практиці використовуються різні поняття і назви транснаціональних об’єднань — холдинг, фінансово-промислова група, об’єднання чи група компаній, конгломерат, концерн і ін Ці поняття містяться у внутрішніх законодавствах держав і міжнародних договорах, в яких вони беруть участь.

Холдинг характерний для англо-американської системи права. Назва використовується для позначення як юридичної особи — головного суб’єкта, так і для всього господарського об’єднання. У широкому сенсі до компаній холдингового типу відносяться будь-які фірми, призначені для володіння і розпорядження капіталомісткими активами, включаючи пакети акцій, участь в інших фірмах, нерухомість і т. д. До цієї групи підприємств належать спеціалізовані фірми по володінню судами, патентами та інтелектуальною власністю.

У Великобританії в Законі про податок з приросту капіталу 1992 р. дається визначення групи компаній, що включає будь-яке число взаємозалежних компаній, одна з яких головний (холдингова) контролює іншу компанію, яка виступає в якості дочірньої. Під компанією розуміють також кооперативне товариство, довірчо-ощадний банк, будівельне товариство.

Таку групу можна розглядати як одне ціле, але з юридичної точки зору компанії, що входять у групу, виступають як окремі юридичні особи.

Холдингові компанії, у тому числі оперативні холдинги, часто створюються в країнах з проміжним рівнем оподаткування (Нідерланди, Швейцарія, Люксембург, Бельгія, Ірландія і деякі інші).

Норми внутрішнього законодавства, що регулюють діяльність холдингових компаній, визначають характер їх діяльності, структуру капіталу, особливості оподаткування і т. д.

Податкові пільги стосуються:

— звільнення прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів від податків (в Австрії пільги надаються компаніям, що мають пакет акцій — 25 %, Швейцарії — 20 %, у Нідерландах -5 %);
— умов ввезення-вивезення дивідендів;
— доходів від продажу активор;
— зменшення податку на власний капітал і т. д.

Використання холдингових компаній в міжнародному бізнесі допомагає вирішувати завдання зі скорочення податків у джерела», використання грошових коштів у сприятливих і безпечних з точки зору ведення бізнесу країнах (в тому числі, інвестиції в економіку різних держав) і т. п.

У ФРН для позначення об’єднання транснаціонального використовується термін «концерн». Якщо є підприємство, яке впливає на залежне підприємство прямо чи непрямо, то вони разом будуть утворювати концерн.

Найбільш поширеним видом об’єднань юридичних осіб з метою здійснення підприємницької діяльності в країнах СНД і деяких інших є фінансово-промислові групи.

Зазвичай фінансово-промислові групи створюються шляхом утворення холдингової компанії або шляхом взаємної передачі пакетів між компаніями, які утворюють фінансово-промислову групу.

Під фінансово-промисловою групою розуміється об’єднання юридичних осіб (учасників групи), які здійснюють господарську діяльність на основі договору про створення фінансово-промислової групи.

Фінансово-промислова група не є юридичною особою.

Учасниками фінансово-промислової групи визнаються юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм і форм власності, що підписали договір про створення фінансово-промислової групи, і заснована ними центральна компанія. Учасники ФПГ засновують центральну компанію для координації своєї господарської діяльності та ведення справ, що є юридичною особою, або за згодою всіх учасників фінансово-промислової групи наділяють повноваженнями щодо координації їх господарської діяльності та ведення справ фінансово-промислової групи одного з учасників цієї фінансово-промислової групи. У цьому випадку головне підприємство, крім своєї діяльності як суб’єкта господарювання, що володіє повноваженнями центральної компанії.

Договір про створення ФПГ повинен визначати:

— найменування;
— порядок заснування центральної компанії у разі, коли повноваженнями головного підприємства не наділяється один з учасників фінансово-промислової групи;
— спосіб, за допомогою якого створюється ФПГ;
— мета створення і способи реалізації єдиної господарського завдання;
— порядок утворення, обсяг повноважень та інші умови діяльності ради керуючих фінансово – промислової групи;
— порядок внесення змін до складу учасників;
— порядок розподілу прибутку і сплати податків;
— порядок придбання та використання центральною компанією (головним підприємством) майна;
— обсяг, порядок і умови об’єднання активів учасників фінансово-промислової групи;
— строк дії договору;
— інші умови, обов’язкові чи характерні для даних цивільно-правових відносин, що встановлюються учасниками виходячи з цілей і завдань створюваної ФПГ та вимог законодавства.

При здійсненні міжнародного бізнесу доцільно створювати фінансово-промислові групи в тих країнах, де податкове законодавство допускає можливість заліку збитків дочірнього підприємства при визначенні податкових зобов’язань материнського підприємства, або створює додаткові сприятливі умови:

— спрощений режим реєстрації;
— можливість ведення головним підприємством фінансового обліку і звітності у всіх учасників;
— наявність більш простих схем по проведенню взаємних платежів і взаємозаліків і т. д.

Посилання на основну публікацію