У перших державах державні органи не диференціювалися по складу і компетенції. Ядро механізму держави становили силові структури, а також відомства фінансів і закордонних справ. Механізм сучасної держави являє собою набагато більш складну систему, в яку входять багато великі підсистеми. Наприклад, підсистема вищих органів держави, підсистема органів правопорядку, суду, прокуратури і т. д.
Крім державних органів існують державні установи, що не володіють владними повноваженнями. Їх значення зводиться до виконання загальносоціальних функцій в тій чи іншій сфері економіки, охорони здоров’я, науки, освіти, культури, соціального забезпечення).
Структура державного механізму мінлива і різноманітна. Вона чутливо реагує на зміни, що відбуваються в соціальному житті, модернизируясь у відповідності з вимогами часу. Але у всіх випадках головний зміст діяльності механізму держави становить управлінська робота, покликана забезпечувати ефективне регулювання всіх сфер соціального життя.
Побудова і діяльність механізму держави здійснюється на основі ряду принципів, які мають об’єктивний характер. До таких належать:
1. Гуманізм — визнання цінності людини, утвердження пріоритету її інтересів для діяльності держави.
2. Демократизм у формуванні і діяльності державних органів, що дозволяє враховувати різноманітні інтереси більшості громадян держави, їх релігійні погляди, особливості національної культури і т. д.
3. Гласність і відкритість діяльності державного апарату.
4. Законність — визначальне значення правових засад у діяльності всіх елементів механізму держави, їх взаємовідносини з населенням країни і між собою, а також з недержавними структурами.
5. Професіоналізм і компетентність державних органів, науковий підхід до управлінської діяльності.
6. Поєднання єдиноначальності і колегіальності як способів прийняття управлінських рішень.
Розподіл влад — розподіл державної влади між різними гілками влади, взаємний контроль за їх діяльністю, підтримка системи їх взаємних стримувань і противаг. Мета поділу влади — не допустити небезпечної концентрації владних повноважень у руках одного державного органу. Теорія поділу влади сходить до давньогрецького мислителя Полибию; в сучасній формі вона розроблялася Дж. Локком і Ш.-Л. Монтеск’є (XVII—XVIII ст.). Класичний варіант системи поділу влади передбачає виділення трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової.