Правовий статус особи

Слово «статус» у перекладі з латинської означає положення, стан кого-небудь або чого-небудь. В теорії держави і права мова йде про статус людини, особистості, громадянина. Тому слід визначити, що означають ці поняття в контексті їх використання в юридичних текстах.

Людина (індивід) — вищий ступінь живих істот на Землі, що виявляється в його біологічних, фізіологічних, розумових і психічних якостях, що дозволяють йому перебувати в різних соціальних зв’язках (економічних, політичних, культурних та ін).

Особистість — людина, що володіє сукупністю соціально значущих якостей, що проявляються в його відносинах з іншими людьми, і свідомо визначає своє діяльне ставлення до навколишнього світу.

Громадянин — людина, що характеризується своєю політичною і правовою приналежністю до певної держави, в силу чого на нього поширюється законодавство цієї держави й забезпечується його правовий захист.

В самому загальному вигляді правовий статус визначається як становище особистості в суспільстві, закріплене в міжнародно-правових нормативних актах і нормативних актах певної держави. Основу правового статусу становлять права, свободи та обов’язки особистості. Розрізняють загальний (конституційний), спеціальний (родовий) та індивідуальний статуси.

Загальний правовий статус, права, обов’язки, свободи, поширюється на всіх громадян (носять загальний характер). Цей статус визначається насамперед Конституцією і не залежить від різних поточних обставин (вік, здоров’я, сімейного стану, посади, виконуваних функцій тощо). Зміна вмісту загального правового статусу залежить від волі законодавця, а не від волі кожного окремого індивіда. Він є базовим, вихідним для всіх інших. За даним статусом можна судити про ступінь цивілізованості і демократичності суспільства в цілому.

Спеціальний правовий статус, права, обов’язки, свободи, що поширюються на певні соціальні групи, шари, колективи громадян (військовослужбовці, студенти, пенсіонери, учасники війни, інваліди тощо). Зазначені шари і групи, базуючись на загальному конституційному статусі громадянина, можуть мати свою специфіку (додаткові права, обов’язки, пільги), закріплену в законодавстві. Спеціальні правові статуси знаходяться в постійному розвитку, що обумовлено змінами, що відбуваються в суспільстві.

Індивідуальний статус — персоніфіковані права, обов’язки, свободи конкретного окремої особи (стать, вік, сімейний стан, займана посада, інші характеристики). Індивідуальний правовий статус динамічний, він змінюється разом із тими змінами, які відбуваються в житті людини, і в значній мірі залежить від його волі.

На практиці всі види правових статусів-взаємопов’язані і взаємозалежні. Кожен індивід є громадянином своєї держави (загальний статус), належить до певної соціальної групи (декількох груп) і, отже, володіє спеціальним статусом (статусами), і одночасно представляє собою окрему неповторну особистість, тобто має індивідуальний статус.

Правовий статус — складна категорія, що відображає весь комплекс зв’язків людини з суспільством, державою, іншими людьми. В структуру правового статусу входять такі елементи:

– правові норми, що встановлюють той чи інший статус;
– правосуб’єктність (включає в себе правоздатність і дієздатність);
– громадянство;
– суб’єктивні права і обов’язки.

Крім цього, до елементів правового статусу, на думку деяких авторів, відносяться законні інтереси, юридична відповідальність, правові принципи, правовідносини загального (статусного) типу.

Однією з найбільш значущих характеристик правового статусу особи є громадянство. Воно є важливою юридичною умовою, що характеризує положення людини в суспільстві. Необхідну правову форму інститут громадянства отримує у спеціальному законодавстві (в Республіці Білорусь це, насамперед, Закон «Про громадянство Республіки Білорусь» від 1 серпня 2002 р.). Громадянство Республіки Білорусь набувається по народженню і в результаті прийому; допускається також спрощений порядок в порядку реєстрації. Громадянство припиняється шляхом виходу і внаслідок його втрати. Позбавлення громадянства Республіки Білорусь законом не допускається.

Наявність громадянства передбачає юридичне закріплення та механізм реалізації взаємних прав і обов’язків людини і держави. Держава гарантує своїм громадянам захист і заступництво, як на своїй території, так і за її межами. В свою чергу громадянин зобов’язаний дотримуватися конституції і законів держави, поважати національні традиції, не порушувати прав та законних інтересів інших осіб; берегти національну історико-культурну та духовну спадщину; не завдавати шкоди довкіллю; захищати суспільство і державу від зазіхання; брати участь у фінансуванні державних видатків шляхом сплати податків.

Іноземні громадяни та особи без громадянства на території Республіки Білорусь користуються правами і свободами нарівні з її громадянами, якщо інше не передбачено Конституцією, законами і міжнародними договорами. У відповідності з законодавством іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права обирати і бути обраними до виборних державних органів, брати участь у референдумах. Вони не можуть займати посади в державному апараті, які передбачають наявність громадянства Республіки Білорусь; не несуть військового обов’язку.

В інституті громадянства закладено прагнення до гармонійних відносин між людиною і державою. Ідеї подібної гармонізації знаходять своє юридичне вираження в теорії і практиці правової держави. Невід’ємною ознакою правової держави є визнання на законодавчому рівні непорушності прав і свобод людини і громадянина.

Посилання на основну публікацію