Правове регулювання міжнародних торгових угод

Міжнародна практика не виробила чіткого визначення міжнародної торгової угоди. Виходячи з теорії і практики та внутрішнього законодавства держав, можна визначити наступні особливості міжнародної торгової угоди.

  • 1. Міжнародна торгова угода — це дії суб’єктів міжнародного торгового права, які спрямовані на встановлення, зміну і припинення прав і обов’язків у сфері міжнародної купівлі-продажу, і пов’язаних з нею операцій.
  • 2. Комерційні підприємства суб’єктів міжнародного торгового права в момент укладення договору знаходяться в різних державах.
  • 3. Дії суб’єктів міжнародного торгового права носять комерційний характер. Однак якщо продавець на момент укладення договору не знав і не міг знати, що товари набуваються для особистого, сімейного або домашнього споживання, така угода повинна бути визнана міжнародною торговельною.

Міжнародні торгові угоди підпадають під особливий режим правового регулювання, і часто проблема кваліфікації подібних операцій покладається на відповідні органи державної влади. Наприклад, для митних органів основний інтерес представляє перетин товаром митного кордону. Для органів валютного контролю – розрахунки, для податкових органів — національність відповідних суб’єктів і т. п.

Найбільш значущими міжнародними правовими актами, які регулюють міжнародні торгові угоди, є:

— Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. Вона регулює укладення договору купівлі-продажу та ті права і зобов’язання продавця і покупцям які виникають з такого договору;
— Нью-Йоркська конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Вона визначає умови, за яких вимоги покупця і продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів чи пов’язані з його порушенням, припиненням чи недійсністю, не можуть бути здійснені внаслідок закінчення певного періоду часу.

Дані конвенції відносять до договорів міжнародної купівлі-продажу договори між сторонами, якщо в момент укладення договору їх комерційні підприємства перебували в різних державах. Це не відноситься до випадків, коли обставина місцезнаходження в різних країнах не випливає ні з договору, ні з мали місце до чи в момент його укладення ділових відносин або обміну інформацією між сторонами.

Якщо сторона у договорі купівлі-продажу має комерційні підприємства більш ніж в одній державі, комерційним підприємством буде вважатися те, яке, з урахуванням обставин, відомих сторонам або передбачуваних ними в момент укладення договору, має найбільш тісний зв’язок з договором та його виконанням.

Якщо сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійне місце проживання.

Не береться до уваги ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні цивільний чи торговельний характер договору.

Зазначені конвенції не застосовуються до продажу:
— товарів, які набуваються для особистого, сімейного або домашнього користування;
— з аукціону;
— у порядку виконавчого виробництва або іншим способом у силу закону;
— фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;
— судів водного і повітряного транспорту;
— електроенергії.

Подібні положення містяться і в інших міжнародних договорах, наприклад, конвенції УНІДРУА 1988 р.:

— Про міжнародну фінансову оренду (лізинг);
— Про міжнародної відступлення дебіторської заборгованості (факторинг).

Важлива роль у регулюванні міжнародних торговельних угод належить до Принципів міжнародних комерційних контрактів, розроблені й опубліковані в 1994 р. УНІДРУА. Принципи УНІДРУА не є міжнародним договором, не вимагають якого-небудь формального приєднання до них держав, носять рекомендаційний характер. Принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних договорів. Вони підлягають застосуванню в наступних випадках:

• якщо сторони погодилися на їх використання в договорі;
• коли сторони погодилися, що їхній договір буде регулюватися «загальними принципами права», «lex mercatoria» (звичаями і обыкновениями міжнародної торгівлі) або аналогічними положеннями.

Вони можуть використовуватися

— для вирішення питання, що виникає у випадку, коли виявляється неможливим встановити відповідну норму застосовного права;
— для тлумачення і заповнення міжнародних уніфікованих правових документів;
— як модель для національного і міжнародного законодавства.

У міжнародній торгівлі активно застосовуються торговельні звичаї, більшість з яких уніфікуються і публікуються авторитетними міжнародними організаціями.

Наприклад, публікації Міжнародної торговельної палати:

— Збірник «Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС» (остання редакція видана в 2000 році);
— Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (остання редакція набрала чинності 1994 року, публікація № 500);
— Уніфіковані правила та звичаї для інкасо (остання редакція видана в 1995 року, публікація № 522) та ін.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: