Права і свободи людини і громадянина

Основні права і свободи людини — це об’єктивні умови, можливості життєдіяльності людини, без яких він не може вільно існувати і розвиватися. Уявлення про природні права людини вперше стали отримувати своє законодавче закріплення в епоху буржуазних революцій — у Декларації незалежності та Конституції США (1776, 1787 рр..), у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р., конституційно-правових документах Англії. Згодом дані правові акти справили величезний вплив на політичний і правовий розвиток багатьох країн світу. В цих документах вперше були розмежовані природні права людини, притаманні їй від народження, невідчужувані і не залежать від держави, і позитивні права громадянина, що встановлюються державою, зміст яких залежить від законодавця. Розмежування прав людини і громадянина і сьогодні спостерігається в більшості держав конституційної форми правління. Притаманне воно і Конституції Республіки Білорусь. Наприклад, кожен має право на сприятливе навколишнє середовище (ст. 46); громадяни Республіки Білорусь мають право вільно обирати і бути обраними в державні органи (ст. 38).

Разом з тим, в сучасній теорії держави і права висловлювалася думка, що в сучасних умовах таке розмежування втрачає своє юридичне значення, оскільки «природні» права і свободи, будучи закріплені в конституції, забезпечуються тими ж юридичними способами, що і «позитивні», у зв’язку з чим відбувається зрощування всіх прав і свобод в єдиний комплекс правообеспечения нормального життя людини.

Традиційно виділяють 4 групи прав і свобод: особисті, політичні, соціально-економічні та соціально-культурні.

Особисті права і свободи — це можливості індивіда, що дозволяють йому захиститися від небажаного і незаконного втручання в його особисте життя. До них відносяться: право на життя, право на особисту недоторканність, право на захист честі та гідності, право на недоторканність житла, приватного життя, право на особисту і сімейну таємницю, свобода пересування і вибору місця проживання, свобода совісті, право на таємницю листування, телефонних переговорів і т. д.

Політичні права і свободи — можливості індивіда в суспільно-політичному житті, що забезпечують його політичне самовизначення, вільний участь в управлінні державою і суспільством. До них належать: право на громадянство, право на об’єднання, включаючи право створювати політичні партії, професійні спілки та інші громадські формування для реалізації та захисту своїх інтересів); право на проведення зборів, мітингів і демонстрацій; право обирати і бути обраними в органи державної влади і місцевого самоврядування; право на участь у референдумах; право на рівний доступ до державних посад; право надсилати особисті або колективні звернення в державні органи (право петицій) і т. д.

Соціально-економічні права і свободи – можливості індивіда у сфері виробництва і розподілу матеріальних благ, спрямовані на забезпечення господарської самостійності, гідного рівня життя і соціальної захищеності. До їх числа відносяться: право власності в різних її формах; право на підприємницьку діяльність; право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностями, освітою, професійною підготовкою; право на здоров’я та безпечні умови праці; право на гарантовану винагороду за працю згідно з його якістю, кількістю і суспільним значенням, але не нижче рівня, що забезпечує трудящому і його сім’ї вільне та гідне існування; право на відпочинок; право на соціальне забезпечення; право на житло; право на охорону здоров’я і медичну допомогу і т. д.

Соціально-культурні права і свободи — можливості індивіда користуватися духовними благами і культурними досягненнями, а також брати участь в їх створенні у відповідності зі своїми здібностями і схильностями. До таких прав належать: право на освіту; свобода художнього, наукового, технічного та інших видів творчості; право на користування досягненнями культури (доступ до культурних цінностей); право на користування рідною мовою і свобода вибору мови і т. д.

Поряд з традиційним розподілом прав і свобод за предметною ознакою сьогодні можна говорити про їх поділ за поколінням.

Перше покоління представлене основними особистими, політичними і культурними правами; друге покоління – це, головним чином, соціально-економічні права; третє покоління — колективні права (жінок, дітей, інвалідів тощо); четверте покоління — права людства в цілому (право на ядерну безпеку, екологічні, інформаційні права, права на освоєння і використання космосу і т. д.). Поява нових поколінь прав і свобод, їх взаємне доповнення і збагачення свідчить про безперервний розвиток і вдосконалення інституту прав і свобод людини.

У сучасному суспільстві права людини нерозривно пов’язані з обов’язками кожного індивіда перед суспільством та іншими людьми. Права людини не можна абсолютизувати, відривати від реального життя, від конкретних історичних умов і об’єктивних можливостей реалізації. В міжнародних правових актах і національному законодавстві допускаються обмеження прав і свобод в ім’я суспільної необхідності. Разом з тим допустимі тільки такі обмеження, які встановлені законом чітко прописаних процесуальних формах з метою захисту прав і свобод інших осіб і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному державі.

Loading..

ПОДІЛИТИСЯ: