Поняття і структура системи права

Система права — це обумовлене характером суспільних відносин внутрішня будова права, яка виражається у єдності та узгодженості взаємопов’язаних юридичних норм і разом з тим у поділі права на відносно самостійні частини.

Система права складається з більш або менш великих об’єднань правових норм. В структурі права можна виділити наступні основні рівні:

  • – право в цілому;
  • – галузь права;
  • – підгалузь права;
  • – інститут права;
  • – норма права.

Найбільшим підрозділом системи права є галузь права. Галузь права — сукупність взаємопов’язаних, відокремлених юридичних норм, що регулюють за допомогою специфічного методу велике коло суспільних відносин, що володіють внутрішньою єдністю і якісним своєрідністю.

В межах деяких галузей права існують підгалузі, що об’єднують кілька інститутів у складі галузі права (підгалузь авторського права у рамках цивільного; лісового, гірничого та водного в рамках земельного тощо).

Правовий інститут — це відокремлена сукупність юридичних норм, що регулюють певну групу суспільних відносин у межах галузі права. Кожній галузі права притаманні свої специфічні інститути. Разом з тим у праві існує і поняття комплексного інституту, тобто групи норм, які хоч і належать до різних галузей права, але регулюють однорідні суспільні відносини (наприклад, інститут власності, інститут договору). Комплексні інститути, будучи відносно великими, можуть мати у своєму складі більш дрібні самостійні утворення — субінститути.

Первинним елементом системи права є правова норма як окреме правило поведінки. В залежності від виду регульованих суспільних відносин, правові норми об’єднуються у правові інститути, а ті в свою чергу — підгалузі і галузі права.

Підставами поділу права на галузі є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — це певна сфера суспільних відносин, яка піддається регулюванню правовими нормами.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і способів, за допомогою яких державна влада надає правовий вплив на суспільні відносини в цілях надання їм бажаного розвитку.

Можна виділити два основних методи правового регулювання — автономний і авторитарний.

Автономний метод (диспозитивний метод координації) передбачає рівноправність учасників правовідносин. Він допускає значну самостійність суб’єктів права, які в рамках закону самі визначають свої права та обов’язки, самостійно реалізують свої інтереси. Правовідносини у цих випадках виникає на основі договору.

Авторитарний метод (імперативний, метод субординації) припускає нерівність суб’єктів правовідносин. Один із суб’єктів правовідносин виступає в якості сторони, яка володіє владними повноваженнями по відношенню до іншої сторони — зобов’язаному суб’єкту. Владний суб’єкт наділений правом вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання відповідних вказівок.

Юридична наука виділяє й додаткові методи правового регулювання. До них відносяться заохочувальний і рекомендаційний методи. Заохочувальний метод полягає в тому, що для адресатів створюються сприятливі юридичні наслідки соціально-активної правомірної поведінки. При використанні рекомендаційного методу у відповідних нормах формулюються рекомендації, адресовані суб’єктам права, з метою спонукати їх до певних вчинків, здійснення яких не обов’язково, але бажано для держави.

Кожна галузь має свій специфічний метод регулювання, який складається з різних поєднань авторитарного і автономного методів.


�аг��зка...

ПОДІЛИТИСЯ: