Види компетенції Європейського союзу

З метою більш чіткого розмежування компетенції та відповідальності між європейським (союзним) і національним (внутрішньодержавним) рівнями публічної влади Лісабонський договір 2007 р зразком багатьох федеративних держав включив до установчих документів ЄС спеціальний розділ, присвячений визначенню різних категорій компетенції ЄС – розділ I «Категорії і сфери компетенції ЄС »ч. 1 Договору про функціонування ЄС.
Категорії компетенції ЄС різняться між собою обсягом повноважень, наданих ЄС, і співвідношенням цих повноважень з тими, які зберігаються за державами-членами.
Найширші повноваження ЄС і, відповідно, найбільш значні обмеження суверенних прав держав-членів притаманні виключної компетенції ЄС [55]. В рамках цієї категорії компетенції національні влади повністю позбавлені права приймати рішення, якщо тільки вони спеціально не уповноважені на це ЄС або не діють на виконання прийнятих ним правових актів (параграф 1 ст. 2 Договору про функціонування ЄС).
Кількість сфер виключної компетенції ЄС відносно невелике – п’ять (ст. 3 Договору про функціонування ЄС). До них відносяться:
– Встановлення мит загального митного тарифу та інші питання митного союзу в рамках ЄС;
– Встановлення правил конкуренції, необхідних для функціонування єдиного внутрішнього ринку ЄС (заборона узгоджених дій підприємств, що порушують конкуренцію, зловживання домінуючим становищем, правила надання державної допомоги підприємствам в ЄС та ін.);
– Грошова політика щодо держав-членів, які перейшли на євро;
– Визначення квот на рибальство та інші питання збереження морських біологічних ресурсів в рамках загальної політики з питань рибальства як особливого напряму спільної сільськогосподарської політики ЄС;
– Загальна торгова (зовнішньоторговельна) політика, включаючи встановлення антидемпінгових мит та інших захисних заходів щодо продукції з третіх країн.
До виключної компетенції ЄС також віднесено укладення міжнародних угод з питань, що випливають з реалізації його внутрішньополітичної компетенції (так звана доктрина «паралелізму» внутрішньої і зовнішньої компетенції ЄС, сформульована ще в 1970-ті рр. Судом Європейських співтовариств).
Своєрідною протилежністю виключної компетенції ЄС є категорія його компетенції, названа «компетенцією здійснювати діяльність, спрямовану на підтримку, координацію або доповнення діяльності держав-членів» (параграф 5 ст. 2 Договору про функціонування ЄС), або, більш стисло, підтримуюча, яка координує або доповнює діяльність ЄС.
Сфери цієї діяльності (усього їх сім) перераховані в ст. 6 Договору про функціонування ЄС:
– Охорона здоров’я;
– Підвищення конкурентоспроможності промисловості;
– Культура;
– Туризм;
– Освіту, професійне навчання, молодь і спорт;
– Громадянська оборона;
– Координація адміністративного співробітництва государствчленов при реалізації права ЄС.
У цих сферах держави-члени зберігають за собою всю повноту законодавчої влади, а ЄС позбавлений права здійснювати гармонізацію (зближення) правових норм, прийнятих на національному рівні (за окремими винятками в сфері охорони здоров’я). Роль ЄС зводиться до підтримки (в тому числі фінансової із союзного бюджету) і різним формам координації або доповнення заходів держав-членів (рекомендації, програми, обговорення загальних проблем, які координують інстанції і ін.), Що і дало назву цій категорії його компетенції.
Решта сфери ведення ЄС віднесені до категорії його спільної компетенції з державами-членами (параграф 2 ст. 2 Договору про функціонування ЄС). Перелік цих сфер зафіксований в параграфі 2 ст. 4 Договору про функціонування ЄС (внутрішній ринок, простір свободи, безпеки та правосуддя, енергія і т. Д.), Але він є не вичерпним (зразковим). Відповідно до частини 1 тієї ж статті до спільної компетенції ЄС віднесені будь-які питання його ведення, які не входять до числа сфер виключної компетенції яких сфер його підтримує, яка координує і доповнює діяльності. У спеціальному протоколі, підготовленому безпосередньо при роботі над Лісабонським договором 2007 року ( «Протокол про здійснення спільної компетенції»), уточнюється, що в рамках спільної компетенції держави-члени зберігають за собою права нормотворчості з усіх аспектів (елементам), не врегульованих правовими актами ЄС.
У сферах спільної компетенції ЄС правом видавати законодавчі та інші юридично обов’язкові акти мають і ЄС, і окремі держави-члени. Однак держави можуть робити це лише в тому випадку, якщо ЄС не скористався своєю компетенцією або припинив її здійснення. У разі суперечності національного закону і правового акту ЄС з конкретного питання переважну силу має акт ЄС, що випливає з принципу верховенства (примату) його права в цілому (див. Вище, п. 2.3).
Звідси випливає, що до спільної компетенції ЄС і держав-членів можуть бути віднесені спільна зовнішня політика та політика безпеки (Спільна), а також координація на рівні ЄС економічної, соціальної політики і політики зайнятості держав-членів. Однак оскільки ці напрямки діяльності передбачені в окремих параграфах ст. 2 Договору про функціонування ЄС (параграфи 3 і 4), а також в ст. 5 цього Договору, існують певні підстави розглядати зазначені напрямки діяльності в якості специфічних категорій компетенції ЄС (табл. 5).

Посилання на основну публікацію