Соціологічний профіль міністрів

Якими б не були політичні вимоги і конституційні положення, при призначенні міністрів враховується наявність у них тих чи інших якостей. Зазначимо лише на деякі з них.
Перш за все, в переважній більшості країн складу урядів характеризується переважанням в ньому чоловіків. Так, у Франції з 1959 по 1972 рр. всі міністри в уряді країни були чоловіками. І тільки в 1970-і рр. ситуація стала змінюватися: в уряді Р. Барра та П. Моруа було по 7 міністрів з числа жінок, в уряді Л. Фабіуса – 6.
У Німеччині та Італії, в чому, мабуть, через те, що чисельність міністрів менше, жінки менше представлені в уряді. Були уряду, в яких жінок зовсім не було в складі міністрів. У Великобританії був тривалий період, коли на чолі уряду країни була «залізна леді» М. Тетчер, яку нерідко називали «єдиним чоловіком в уряді». У Франції з червня 1991 по березень 1992 прем’єр-міністром була Едіт Крессон, що іноді називають катастрофічним правлінням, бо воно відіграло, на думку соціологів, значну роль у поразці соціалістів на виборах у березні 1992 р
Друга особливість соціологічного профілю міністрів пов’язана з тим, що серед них вкрай рідкісними бувають призначення з числа представників нижчих класів. Урядовий складу в своїй переважній більшості є буржуазним. Лише тільки близько 10 відсотків міністрів після Другої світової війни були вихідцями з робітників, дрібних службовців і селян [456].
У Великобританії протягом тривалого часу, незважаючи на падіння впливу рекрутування до складу членів уряду з числа аристократії, утвердився новий елітизм в особі випускників Оксфорда і Кембриджа. Колишні вихованці цих престижних вузів формують до 2/3 складу уряду консерваторів і до половини – уряду лейбористів [457].
В Італії, аж до 1994 р, коли в політичному житті основні позиції належали членам ХДП, переважні позиції серед політичної еліти займали професійні політики. А оскільки міністри затверджувалися з числа парламентаріїв, остільки соціологічна характеристика міністрів була досить однорідною. Вона несла на собі печатку соціологічного складу депутатського корпусу. Згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними в 1970-і рр., Серед 1753 депутатів в Італії 17 відсотків складали вихідці з вищих верств, 34 відсотки можна було визначити як «вищий середній клас», а 38 відсотків представляли собою «нижчий середній клас». Депутати, які були вихідцями з числа робітників, становили 17 відсотків депутатського корпусу, що відображало сильні позиції Італійської комуністичної партії в політичному житті країни. Селянського походження депутати становили близько 6 відсотків депутатського корпусу.
Профіль депутатського корпусу та еліти Німеччини в чому за своїми соціологічними характеристиками близький до наведених вище даними по Італії. І це незважаючи на значні інституційні та культурні відмінності між цими країнами. В обох цих країнах після Другої світової війни були проведені глибокі зміни у складі правлячого класу: еліти та Німеччини, та Італії стали менш аристократичними і менш буржуазними, ніж вони були в довоєнні роки. Крім того, в політичному житті обох країн значний вплив надавали християнсько-демократичні партії. В Італії другий значний зсув у соціологічних характеристиках еліти стався в 1994 р, коли на зміну багатьом вихідцям з ХДП прийшли в більшому масштабі, ніж раніше, представники ділового світу. Це ж відноситься і до складу міністрів уряду.
До історичних факторів, сказав на складі еліти в Італії та Німеччині, потрібно додати й те, що в цих країнах склалася подібна система підготовки еліти. Головну роль тут грають не елітні школи, як це склалося у Франції, Великобританії або США, а університети. До того ж, в більшій мірі, ніж в Італії, міністри в післявоєнній Німеччині більш не належали до традиційним елітам за своїм соціальним, інтелектуальному, політичному походженням. У своїй більшості (до 80 відсотків) міністри в Німеччині є володарями університетського диплома. При цьому близько 60 відсотків з них отримали юридичну освіту [458].

Посилання на основну публікацію