Принцип більшості

Принцип більшості має дві сторони. Він, по-перше, може означати, що той чи інший обранець обраний на основі отримання відносного або абсолютного числа голосів виборців. А по-друге, цей принцип виражає той факт, що управління країною довіряється тим, хто володіє більшістю місць у парламенті. Цей другий показник притаманний усім політичним системам, хоча при пануванні пропорційної системи виборів він має менше значення, ніж при мажоритарній системі. При дії пропорційної системи виборів більший акцент робиться на представництво, хай навіть і на шкоду ефективності політичного управління. При мажоритарній системі акцентується увага на формування стійкої більшості в парламенті.
А) Мажоритарний принцип у Великобританії
Поза всяким сумнівом, мажоритарний принцип голосування є боле ефективним для політичного управління країною, ніж пропорційний, хоч і не позбавлений якоїсь двозначності. Найчастіше мажоритарний принцип обрання приховує той факт, що парламентська більшість спирається на меншу частину виборців країни. У Великобританії національне правління країни спиралося на більшість електорату тільки в 1931 і 1935 рр. Ні лейбористи (в 1945, 1966 і 2001 рр.), Ні консерватори (в 1959, 1983 рр.) Не отримували більшості голосів виборців, хоча і утворювали більшість у парламенті.
Зустрічаються і такі парадокси, коли парламентська більшість складають члени партії, що отримала менше, ніж суперники, голосів виборців. У 1951 р лейбористи отримали 295 місць у парламенті на основі 13948605 голосів виборців, відданих за цю партію. Консерватори отримали 321 місце, тоді як за них було віддано менше число голосів – 13 717 580. Подібна картина склалася і після виборів 1974, коли лейбористи отримали на 4 голоси більше, ніж консерватори, хоча підтримка виборців була меншою на 240 000 голосів.
Незважаючи на, здавалося б, очевидну несправедливість результатів голосування, ні лейбористи, ні консерватори не наполягають на зміні виборчої системи. Політики і політологи вважають, що введення пропорційного представництва призвело б до появи внутрішніх протиріч у великих партіях. До того ж була б втрачена ясність для виборця в питаннях ставлення до політики правлячої партії та формування уряду.
США: яке більшість?
Результати мажоритарного голосування в один тур не приводять у США до тих же результатів, що і у Великобританії. Міцна вкоріненість Демократичної і Республіканської партій в різних штатах перетворює електоральне суперництво на формальність. Починаючи з часів боротьби за незалежність і аж до 1960-х рр., Південь був закритий для республіканців, де вони просто не висували своїх представників на вибори.
Мажоритарна система голосування сприяє, поза всяким сумнівом, перемозі кандидатів від найбільш впливовою в тому чи іншому штаті партії. Цьому ж сприяла і практика проведення первинних виборів (праймеріз). Однак в 1972 р проти такої звичної практики праймеріз повстали багато членів Демократичної партії, які вимагали введення елементів пропорційного представництва, що враховувало б інтереси різних категорій населення (жінки, молодь, расові та сексуальні меншини, пенсіонери і т. Д.). Правда, сам мажоритарний принцип не піддавався сумніву.
Особливістю США є те, що мажоритарна система голосування не приводила до виникнення стійкого і дисциплінованого більшості. Звичайно, більшість призводило до певних інституційним наслідків: затвердження спікерів, лідерів і т. П. Будується на основі рішень більшості. Однак для ефективного управління країною не стає перешкодою те, що президент представляє одну партію, а парламентська більшість – іншу. Як, втім, збіг результатів голосування за президента і парламентаріїв не виключає можливості виникнення досить глибоких протиріч.
Одним словом, політичні наслідки мажоритарного голосування в США істотно відрізняються від таких же наслідків у Великобританії: більшість, яка створюється при такому голосуванні, швидше, номінальне, ніж змістовне, а виборець голосує в більшій мірі за людину, ніж за політику [426].

Посилання на основну публікацію