Посттоталітаризму

Сьогодні концепція тоталітаризму вже не має тієї популярності та актуальності, яка була їй властива в другій половині XX ст. Спостерігається криза цієї теорії пов’язаний з тим, що, як визнають багато дослідників, вона виявилася надмірно ідеологізованою і негнучкою, але також з тим, що не було знайдено надійної теоретичної бази, яка б підходила для опису тоталітаризму в його різних варіантах.

Інтерес до тоталітаризму в минулому столітті в чому був обумовлений пропагандистськими цілями Заходу, пов’язаними з протиборством двох систем – капіталістичної і соціалістичної. Сьогодні цього протиборства немає, відпала необхідність і в критиці соціалізму. Тому впав інтерес і до тоталітаризму, з яким ототожнювався політичний режим в Радянському Союзі і соціалістичному таборі в цілому.

Все більша увага політологів сьогодні привертає посттоталітаризму – політичний режим, що приходить на зміну тоталітаризму, але зберігає його певні характеристики. Наочним прикладом такого режиму може служити СРСР після Сталіна.

Аналіз процесів посттоталітаризму дозволив скоректувати і загальну концепцію тоталітаризму.

Мова йде про те, що, як показала практика (в тому числі і в СРСР), тотальні режими можуть змінюватися не тільки під впливом зовнішнього впливу, як це вважалося в початкової концепції тоталітаризму (і як це насправді сталося в Німеччині). Але, як виявилося, ці режими можуть змінюватися і зсередини, під впливом процесів усередині самого тоталітарного режиму. Як приклад – еволюція політичного режиму в СРСР, починаючи з Н.С. Хрущова.

Ознаки такої трансформації тоталітаризму в посттоталітаризму обумовлені з висуванням нових антітоталітарістіческіх ідей і цінностей; появою елементів плюралізму в суспільстві; груп специфічних інтересів; протистоянням влади та мас або груп населення; виникненням конфліктів на національно-етнічному грунті.

Виділимо основні характерні риси посттоталітаризму, представлені в сучасній політичній літературі.

1. У посттоталітарному режимі методи правління втрачають деякі основні ознаки класичного тоталітаризму. У більшості випадків вони трансформуються в бік авторитаризму.

2. Характерна риса посттоталітаризму – проведення економічних, політичних і соціальних реформ, що призводять до ослаблення тоталітарного режиму.

3. На місце харизматичного лідера заступає бюрократична пануюча еліта, номенклатура, яка при цьому прагне використовувати старі, звичні методи управління.

4. Робляться спроби модернізації ідеології, з’являються нові заяви, які засуджують збанкрутілий режим. Хоча насправді вони часто носять декоративний і декларативний характер. Ідеологія посттоталітаризму залишається по суті тією ж. Тільки тепер вона прямо не виправдовує харизматичного лідера, а засуджує культ особи, не зачіпаючи необхідність усунення влади бюрократичної еліти. Наприклад, соціалістична ідеологія в СРСР прямо виправдовувала і навіть обґрунтовувала необхідність керівної ролі однієї партії (КПРС). Однак і в цьому відношенні в період посттоталітаризму відбуваються помітні зрушення. Монолітне політична свідомість людей (як ідеологія, так і психологія) починає «деформуватися», з’являються протестні настрої, песимізм, політична апатія, зневіра у «світле майбутнє». Найбільшою мірою це відображається в літературі та мистецтві.

5. У період посттоталітаризму починають виникати паростки плюралізму, які пов’язані з (поки ще боязкими) вимогами і першими спробами економічних реформ, з усвідомленням необхідності елементарної свободи підприємницької діяльності та приватного сектора в економіці, вимогами відходу від надмірно централізованого планування. Починається критика однопартійної системи і пануючої ідеології. З’являються дисиденти і «самвидав» – нелегальне видання та розповсюдження творів, що містять критику існуючого ладу і не дозволених властями.

Такі основні характеристики посттоталітаризму як певної фази еволюції тоталітаризму. Однак це не означає, що тоталітаризм як такої взагалі зникає з політичної арени. Як зазначає політолог В.П. Пугачов, нинішня криза теорії тоталітаризму – це криза, насамперед, її одного, обмеженого в наукових можливостях і практичної застосовності напрямки. Він пов’язаний з ослабленням лише певної форми тоталітаризму. Стосовно до сучасності можна стверджувати, що тоталітаризм як суспільна реальність і відображають її ідеї зовсім не втрачають своєї актуальності.

Так, в сучасних умовах існує релігійний тоталітаризм, наприклад в Ісламській Республіці Іран. У деяких молодих державах встановилися націоналістичні режими, багато в чому подібні з тоталітаризмом, в яких повністю відсутня плюралізм, політичні свободи, опозиція і де існує деспотична необмежена влада.

Сучасні форми тоталітаризму в чому пов’язані з прагненням управляти свідомістю людей, нав’язати їм прийнятні для режиму цінності і як результат цього спроба маніпулювати їхньою поведінкою. З цим пов’язана реальна можливість інформаційного тоталітаризму, заснованого на потужній фінансовій підтримці ЗМІ.

Посилання на основну публікацію