Ознаки неоконсерватизму

Передумови формування ознак неоконсерватизму

Проводячи характеристику неоконсервативної ідеології, перш за все необхідно відзначити, що вона за своїм змістом, з одного боку, виступає реакцією на кризові явища в економіці і політиці західних країн в 60-е-70-рр. минулого століття, а з іншого – виступає продуктом взаємовплив ліберальних і консервативних ідей.

Частково остаточне затвердження даної ідеології позначає повернення до постулатам класичного лібералізму в частині деяких аспектів розуміння економіки і господарювання, при їх підкріпленні аргументами консерватизму.

Потреба в такому синтезі була зумовлена ​​тим, що класичний лібералізм на думку неоконсерваторів дійсно був ефективної політичної ідеологією, здатною опосередковувати соціальну організацію і державно-владну діяльність, однак йому не вистачало «історичного досвіду». У зв’язку з цим, на думку прихильників неоконсерватизму, поряд з послідовною програмою і усвідомленням майбутніх цілей політичної організації, для політичної ідеології необхідна опора у вигляді багаторічних традицій.

Ознаки неоконсервативної політичної ідеології

Аналіз спеціальної літератури дозволяє зробити висновок про те, що в числі основних ознак неоконсервативної ідеології її прихильниками і сучасними вченими виділяються:

  • Виступаючи за досягнення формально-юридичної рівності послідовники неоконсервативної ідеології поділяли точку зору про те, що рівність може бути лише в можливостях, але не в умовах і результатах. Іншими словами, існує соціальна нерівність виникало і складалося з об’єктивних причин, і виступає, в зв’язку з цим, наслідком природної нерівності здібностей і особистих якостей людей;
  • Обмеження втручання держави в економічне життя, в першу чергу, в інтереси приватної сфери господарювання. Так, послідовники неоконсервативних ідей стверджували, що державі, перш за все, слід створювати умови для реалізації особистісних факторів: індивідуальної ініціативи, особистої зацікавленості, знань, умінь і можливостей окремих осіб, персональної відповідальності, і т. Д., А не чинити прямий вплив на економічні процеси;
  • Держава не повинна відмовлятися від прийнятих на себе зобов’язань соціального характеру, однак при усвідомленні необхідності забезпечення відповідної діяльності, здійснювати її в помірних межах – обмежуватися підтримкою малозахищених і малозабезпечених. Іншими словами, безоплатно отримувати соціальні блага можуть тільки ті, хто з об’єктивних причин (в силу віку, стану здоров’я, і ​​т.д.) не здатні забезпечити себе – всі інші повинні заробляти самі;
  • Особливе ставлення до політичної участі та політичною діяльністю: неоконсерваторами озвучується теза про те, що кожен громадянин повинен бути політично активний, тобто заняття політичною діяльністю не тільки допускається, але і прямо заохочується з боку політичної еліти. У той же час володіти реальною політичною владою повинні виключно політики-професіонали, які мають відповідні здібності, фахову освіту, а нерідко – також особливе покликання для участі в політиці;
  • Неоконсерватори не тільки виступають за збереження моральних норм та їх застосування в політичній сфері, а й висловлюють думку про необхідність поширення їх регулятивного впливу і на зовнішню політику.

Неоконсервативна економічна політик, як ознака неоконсерватизму

Оскільки одним з зазначених вище ознак неоконсервативної політичної ідеології виступає особливе ставлення до економічної сфери і сфері господарювання, представляється необхідним звернути увагу на те, що одним з ключових ідеологів неоконсерватизму в сфері економіки виступає американський економіст, лауреат Нобелівської премії М. Фрідмен. На основі великих емпіричних досліджень він і його послідовники довели основна теза монетаристської доктрини – рівень ділової активності і ефективності економіки визначається динамікою обсягу наявної в обігу грошової маси. Виходячи з цього виводиться неоконсервативна економічна політика.

Основним практичним тезою даної політики є те, що кредитно-грошова і бюджетна політика не здатні істотно поліпшити стан справ в економіці країни – в результаті зростання державних витрат і бюджетного дефіциту в усіх випадках буде спостерігатися тенденція до стійкого зростання інфляції.

У зв’язку з цим, ознакою неоконсервативної політичної ідеології виступає переконання в тому, що ступінь державного регулювання економіки повинна бути максимально обмежена.

Єдиною завданням, яка в силу покладених фіскальних повноважень повинна вирішуватися урядом – це контроль за забезпеченням необхідного обсягу грошової маси в країні, за допомогою регулювання емісії національної валюти.

Серед конкретних механізмів, за допомогою яких неоконсерватори планували обмежити участь держави в економіці виступали:

  • Зниження податків на доходи, прибуток і власність, як інструмент підвищення кількості вільних грошей і стимулювання підприємницької діяльності;
  • Приватизація значної частини державних приватизацій;
  • Скорочення не життєво необхідних соціальних програм, скорочення величин допомоги по безробіттю;
  • Скасування законодавчого регулювання мінімального розміру оплати праці;
    і т.д.

Окреслені заходи знайшли практичне втілення в 1980-і рр. в Великобританії «тетчерізм», США ( «рейганоміка»), в постсоціалістичних країнах (Польща, Угорщина, республіки колишньої Югославії та ін.). Крім того, схожим чином проводилися економічні реформи першої половини 1990-х рр. в Росії, Україні, Грузії, Вірменії, Азербайджані, Киргизії.

ПОДІЛИТИСЯ: