Неолібералізм в міжнародних відносинах

Поняття неолібералізму в міжнародних відносинах

Неолібералізм або ж неоліберальний інституціоналізм є школою в теорії міжнародних відносин, яка розвиває ідеї політичної ліберально-ідеалістичної парадигми, яка виникла після Другої світової війни.

Ця теорія говорить, що держави завдяки міжнародним політичним інститутам можуть успішним чином поєднувати в міжнародних відносинах.

Найвідомішими представниками неолібералізму вважаються:

  • Джозеф Най;
  • Роберт Кеохейн.

Розвиток неолібералізму в міжнародних відносинах

Відродження позиції ліберально-ідеалістичної парадигми, підірваної в процесі холодної війни, відбулося після руйнування біполярної системи міжнародних відносин. При цьому початкова парадигма в зв’язку з істотними змінами на міжнародній арені (такими як: посилення міжнародних інтеграційних процесів; появі нових країн на політичній карті світу, виникнення нетрадиційних загроз безпеки; негативні процеси, викликані глобалізацією) піддавалася глибокої трансформації, що і призвело до формування ідей неолібералізму.

Неолібералізм в міжнародних відносинах не є тотожним неолібералізму в економічній теорії – вони відносяться до різних сфер суспільних наук, хоч мають загальні риси, наприклад, використання подібної методології (мова йде про теорію ігор та ін.). Крім цього, їх провідна ідея може формулюватися таким чином: всесвітнє поширення і інтенсифікація вільного ринку, як екстенсивно – у всесвітньому масштабі, так і інтенсивно – на всі сфери суспільного життя.

Таким чином, неолібералізм демонструє принципове спорідненість з глобалізацією, особливо в сфері економіки. Проникаючи в світову економіку, міжнародний вільний ринок починає прямим чином впливати на міжнародні відносини, через що істотно зростає роль транснаціональних корпорацій. У даних умовах інтереси держави починають відігравати важливу, але вже далеко не першорядну роль.

Характерні риси неолібералізму в міжнародних відносинах

Відмінними рисами неолібералізму, як однієї з теорій міжнародних відносин виступили наступні положення.

Як і в класичної ліберальної парадигми, представники і послідовники неолібералізму вважають, що держава є не єдиним учасником в міжнародних відносинах. Зростає роль таких нетрадиційних акторів як міжнародні організації, транснаціональні корпорації, кримінальні та терористичні організації, індивіди і т. д.

Зростання чисельності учасників міжнародних відносин має і низку негативних наслідків, насамперед, зростає число джерел і збільшується різноманіття загроз для всього людства і суспільства. Найкращим рішенням в даній ситуації видається концепт кооперативної безпеки. Цим чином, в центрі неолібералізму розташовуються проблеми міжнародної безпеки та відмови від війни як інструменту міжнародної політики.

Найголовнішою метою учасників міжнародних відносин, відповідно до думкою прихильників неолібералізму, представляється міжнародна безпека, в той момент як представники ліберально-ідеалістичної парадигми вказали на плюралізм цілей при пріоритеті людських цінностей і універсальних ідеалів.

Важливою умовою для досягнення міжнародної стабільності, порядку в світі і прогресу в соціальному середовищі є розвиток співпраці міжнародного характеру, що сприяє зростанню добробуту економіки.

Найголовніші кошти міжнародних відносин представлені поширенням ідеалів ринку і ліберальної демократії, створенням міжнародних організацій, розвиток міжнародного співробітництва та права.

Центр ваги зміщується з міжнародного права і міжнародних організацій, діяльність яких часто є безплідною, на міжнародну мораль. Притому основними критеріями моральності висуваються людські права і ліберальна демократія, на підставі яких в подальшому існує можливість створення нового порядку в світі у вигляді глобального ринку і світового громадянського суспільства. Неолібералізм і неореалізм

У своєму теоретичному пристрої неолібералізм наближений до неореалізму, в той час як ліберально-ідеалістична парадигма знаходиться з ним у відносинах конфронтації.

Елементи співвідношення між неолібералізмом і неореалізмом:

  • Раціоналізм. В ядрі двох цих парадигм – раціональний політик, яким керує раціональний розрахунок. Для неолібералів розрахунок визначено, перш за все, міркуваннями безпеки та добробуту, для неореалистов – владними міркуваннями.
  • І неоліберали, і неореалісти вважають, що в базисі міжнародних відносин прокладений національний інтерес.
  • Обидві парадигми вивчають, хто з учасників в міжнародних відносинах встановлений в найбільш вигідному положенні.

Різне між неолібералізмом і неореалізмом:

  • Згідно неолібералів, анархічність в міжнародних відносинах, йдеться про відсутність верховної влади, є переборною, в той момент як неореалісти вважають, що немає.
  • Неоліберали вважають, що вигода від міжнародного співробітництва є абсолютною, тобто співпраця є завжди вигідним. Згідно неореалісти, вигода є відносною, тому що жодна країна не піде на отримання меншої абсолютної вигоди, ніж будь-яка інша.
    Причина міжнародного співробітництва для неолібералів виражається в максимальному економічному процвітанні, для неореалистов – воєнною безпекою.
  • Відповідно до думки неореалистов, державне поведінку визначено системними обмеженнями та примусу, а також їх реальними здібностями і можливостями. Наміри країн є невизначеними, тому їх не можна застосовувати у формі інструменту аналізу.
  • Неоліберали не відкидають значущості реальних можливостей держав, але вважають, що наміри держави мають найважливішу роль, в зв’язку з цим їх завжди необхідно враховувати.
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Західні поліархії