Надання притулку та імміграційна політика ЄС

Співпраця в питаннях надання притулку передбачається ст. 78 Договору про функціонування ЄС. Його метою є створення загальної європейської системи надання притулку, в рамках якої на всій території ЄС повинен існувати єдиний правовий режим притулку, додаткового та тимчасового захисту, повинні бути уніфіковані умови та процедури надання та позбавлення такого статусу.
Співпраця в цій сфері має зрівняти умови отримання статусу біженця і умови перебування у всіх державах ЄС, запобігти подачу клопотань про надання статусу в декількох державах, встановити механізм визначення держави, відповідального за розгляд заяви. Це пов’язано з тим, що в просторі без внутрішніх кордонів здобувачі притулку можуть скористатися відмінностями в законодавстві, щоб отримати статус в одній державі, але проживати в іншому, наприклад, з більш високим рівнем життя або з більш сприятливими умовами, що призводить до несправедливого розподілу навантаження на соціальні системи держав.
Критерії і механізми для визначення держави-члена, відповідального за розгляд клопотання про надання притулку, поданого в одній з держав-членів громадянином третьої держави, встановлені сьогодні Регламентом № 604/2013 від 26 червня 2013 року про встановлення критеріїв і механізмів визначення держави-члена , відповідального за розгляд заяви про міжнародний захист, поданого в одній з держав-членів громадянином третьої держави або особою без громадянства. Даний регламент відомий як Дублін III, оскільки даний документ з 19 липня 2013 р замінив собою попередній регламент Дублін II, який, в свою чергу, був прийнятий замість Дублінської конвенції 1990 р
Загальні критерії визначення відповідності заявника умовам надання притулку встановлені Директивою 2004/83 / ЄС про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третіх держав і осіб без громадянства як біженців або осіб, які за іншими підставами потребують міжнародного захисту, і про зміст наданої захисту. У Директиві закріплено загальне для держав – членів ЄС тлумачення положень Конвенції 1951 року про статус біженців, наприклад пояснення до терміну «переслідування» та ін. Також Директива встановлює критерії відповідності вимогам про надання міжнародної або додаткового захисту.
Директива № 2003/9 / ЄС, що встановлює мінімальні стандарти прийому осіб, які шукають притулку, визначає умови перебування в державі ЄС особи, яка подала клопотання про надання притулку, до прийняття рішення. Держава зобов’язана роз’яснити заявнику його права і обов’язки, забезпечити певні матеріальні умови, возз’єднання сім’ї, медичну і психологічну допомогу, надати дітям доступ до системи освіти. Держави не має права заборонити здобувачам працювати, але можуть встановлювати спеціальні обмеження.
Процес розгляду клопотання про надання притулку регулюється Директивою № 2005/85 / ЄС про мінімальні стандарти щодо процедур держав-членів для надання та позбавлення статусу біженця. У Директиві закріплені процесуальні права заявників, в т. Ч. Право особисто подавати клопотання і право перебувати в країні до прийняття рішення. Крім того, встановлюються спеціальні вимоги до процедур першого і наступного розгляду клопотання, а також до процедури позбавлення статусу біженця. Обов’язковою є наявність процедури оскарження відмови в судовому порядку.
Європейський офіс підтримки з питань надання притулку (EASO) створений відповідно до Регламенту № 439/2010. Завданням EASO є виявлення, узагальнення та поширення позитивного досвіду держав з питань надання притулку, надання технічної та інформаційної допомоги державам. Передбачається створення команд підтримки з питань надання притулку, які за запитом держави будуть надавати допомогу в роботі з розгляду клопотань про надання притулку, збирати і надавати інформацію про ситуацію в країні походження заявників та ін.
Спеціальна система дактилоскопічної реєстрації Eurodac створена при Комісії на підставі Регламенту № 2725/2000 про встановлення Eurodac для порівняння відбитків пальців для ефективного застосування Дублінської конвенції. Відбитки пальців знімаються у кожної особи старше 14 років, яка подає клопотання про надання притулку, затримано в момент порушення порядку перетину кордону або виявлено як незаконно перебуває на території держави. Держава передає відбитки пальців в центральний орган Eurodac, який повідомляє про збіг або відсутності відбитків пальців в базі даних і в разі збігу передає державі всю наявну в базі інформацію про заявника. Регламент також встановлює механізм захисту даних і контролю за дотриманням законності при їх використанні, порядок захисту прав осіб, які є об’єктом інформації в базі даних.
Імміграційна політика відповідно до ст. 79 Договору про функціонування ЄС включає в себе ефективне управління міграційними потоками, забезпечення справедливого ставлення до громадян третіх держав, які законно проживають в ЄС, запобігання і боротьбу з нелегальною імміграцією та торгівлею людьми.
Загальна імміграційна політика визначає умови в’їзду і перебування іноземців, видачі довгострокових віз і дозволів на проживання, регламентацію та захист прав громадян третіх держав, які легально проживають в ЄС. Зворотною стороною є боротьба з нелегальною міграцією та проживанням, включаючи заходи щодо висилки нелегально проживають іноземців, по боротьбі з торгівлею людьми, особливо жінками і дітьми. Ще однією складовою імміграційної політики є інтеграція мігрантів у суспільство, що приймає.
Умови допуску громадян третіх держав на ринок праці в порядку індивідуальної зайнятості, найму на роботу були встановлені рішеннями Ради в 1994 і 1996 рр. Умови допуску іноземців з метою навчання, виконання неоплачуваної діяльності та волонтерства регламентуються положеннями Директиви 2004/114 / ЄС.
Директиви 2009/50 / ЄС про умови в’їзду і проживання громадян третіх держав з метою висококваліфікованої праці регламентує умови кваліфікації, порядок видачі і права одержувачів спеціального дозволу, яке отримало назву «синьої карти» (англ. Blue Card).
Правовий статус іноземців, які постійно проживають на території ЄС, регулюється Директивою 2003/109 / ЄС та національним законодавством держави проживання. Які постійно проживають іноземці мають рівні з громадянами права в сфері працевлаштування, освіти, соціального забезпечення, а також користуються свободою зібрань та асоціацій. Вони також мають рівні з громадянами права на пересування з тією відмінністю, що в разі довгострокового проживання в іншій державі зобов’язані отримувати дозвіл на проживання. Регламент № 1030/2002 встановлює єдиний формат видів на проживання, які видаються громадянам третіх держав. Які постійно проживають іноземці користуються правом на возз’єднання сім’ї, що передбачається відповідною Директивою № 2003/86 / ЄС.
Боротьба з нелегальною міграцією є невід’ємною частиною правового регулювання міграційної політики. Дії, що полегшують недозволений в’їзд, транзит і проживання іноземців, кваліфікуються як протизаконні. Відповідальність за вчинення таких дій несуть не тільки фізичні, але і юридичні особи, що передбачається Директивою Європи 2002/90 / ЄС.
Обов’язок по контролю за дотриманням пасажирами міграційного законодавства покладено на перевізників. У ст. 26 Шенгенської конвенції 1990 р визначено, що перевізник повинен вжити всіх необхідних заходів, покликані забезпечити наявність у іноземця, що доставляється повітряним або морським шляхом, документів на поїздку, які потрібні для в’їзду на території держав шенгенського простору. У разі відмови іноземцю у в’їзді перевізник знову невідкладно приймає на себе відповідальність за нього і зобов’язаний за свій рахунок доставити його в державу, звідки він прибув, в державу, яка видала документ на поїздку, з яким іноземець здійснював подорож, або в треті держави, в які гарантований допуск іноземця. Подальше регулювання цих питань здійснюється Директивою № 2001/51 / ЄС, яка передбачає покладання на перевізника витрат, якщо іноземець не може бути негайно доставлений до третьої держави, а також накладення штрафів в сумі не менше 500 000 євро. Згідно з Директивою 2004/82 / ЄС повітряні перевізники зобов’язані повідомляти на запит держави призначення дані про перевезених пасажирів прикордонним службам цієї держави.
Директиви 2009/52 / ЄС вимагає від держав встановити заборону на прийом на роботу нелегально проживають іноземців. Наймачі зобов’язані вимагати від іноземців пред’явлення дозволу на проживання або іншого дозволу на перебування, зберігати копії цих документів і повідомляти компетентні органи про прийом на роботу іноземця. За порушення цих вимог держави повинні передбачити відповідальність, в т. Ч. Накладення штрафу та відшкодування витрат на висилку іноземця. Також можливе застосування таких заходів, як заборона на отримання фінансування за рахунок бюджету ЄС і державних контрактів на термін до 5 років, тимчасове або постійне закриття підприємства. Прийом на роботу іноземців може кваліфікуватися як кримінальний злочин, коли наймач найняв значне число нелегалів, змушує їх працювати в особливо суворих умовах, найняв жертв торгівлі людьми або неповнолітніх.
Крім заходів, спрямованих на недопущення нелегальних мігрантів на свою територію і виявлення проникли нелегалів, держави – члени ЄС спільно вирішують питання, пов’язані з висилкою нелегальних мігрантів за межі ЄС.
Директива № 2008/115 / ЄС про загальні стандарти та процедури в державах-членах щодо повернення нелегально перебувають громадян третіх держав містить положення про припинення нелегального перебування і затримання нелегалів з метою їх подальшого видворення. Положення цього документа регулюють порядок прийняття державою рішення про висилку, надання 30-денного терміну для добровільного виїзду, примусової висилки, а також умови винесення заборони на в’їзд. Держави ЄС взаємно визнають рішення про висилку.
З метою зменшення витрат на висилку нелегальних мігрантів держави можуть організовувати спільні рейси, що передбачається Рішенням № 2004/573 / ЄС про організацію спільних рейсів для депортації з території двох або більше держав-членів громадян третіх держав, у відношенні яких прийняті індивідуальні рішення про депортацію.
Для забезпечення інститутів ЄС, компетентних органів держав-членів актуальною, об’єктивної і надійною інформацією про міграцію та надання притулку створена Європейська міграційна мережу. При Комісії також функціонує механізм взаємного інформування, за допомогою якого держави-члени обмінюються інформацією з метою забезпечення більшої узгодженості дій. Порядок збору статистики з питань імміграції, еміграції, міжнародного захисту, проживання іноземців, нелегальної імміграції і депортації визначається Регламентом № 862/2007.
8.6 Судове співробітництво у цивільних справах
Правові основи судової співпраці в цивільно-правовій сфері містяться в Главі 3 Розділу V Частини третьої Договору про функціонування ЄС. Предметом правового регулювання є судове співробітництво у цивільних справах з транскордонним значенням, засноване на принципі взаємного визнання судових та позасудових рішень (ст. 81 Договору про функціонування ЄС).
Метою співробітництва є забезпечення взаємного визнання і виконання судових і позасудових рішень між державами-членами, транскордонної передачі судових та позасудових документів, сумісності колізійних норм щодо застосовного права та компетентної юрисдикції, співпраці в зборі доказів, ефективного доступу до правосуддя, усунення перешкод належному здійсненню цивільного процесу, розвиток альтернативних методів вирішення спорів, сприяння в підготовці суддівського корпусу та судового персоналу (ч. 2 ст. 81 Договору про функціонування ЄС).
Забезпечення взаємного визнання і виконання судових рішень є одним з основних напрямків співпраці, оскільки в просторі без внутрішніх кордонів, в якому всі громадяни ЄС мають свободу пересування і вибору місця проживання, це питання першорядної важливості. Визнання і виконання судових рішень про зобов’язання за змістом (аліментних зобов’язаннях) підпадають під дію положень Гаазького Протоколу 2007 р про право, що застосовується до зобов’язань за змістом, і Регламенту № 4/2009 про юрисдикцію, застосовне право, визнання та виконання рішень та співробітництво з питань, пов’язаних із зобов’язаннями за змістом. Кожна держава уповноважує певний орган займатися встановленням і виконанням зобов’язань по стягненню. Регламент № 4/2009 буде цілком прийнятний з червня 2011 р і скасує дії Регламенту № 44/2001 про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах і Регламенту № 805/2004 про введення Європейського виконавчого листа по неоспоренним позовами в тій частини, яка стосується зобов’язань за змістом.
Відносно позовних вимог, що не перевищують 2000 євро, Регламент № 861/2007 встановлює спеціальну Європейську процедуру у справах з невеликою сумою позову. Ця процедура може застосовуватися в якості альтернативи звичайному судового процесу. Європейська процедура передбачає необов’язковість подання в суді через адвоката і складається тільки з письмової стадії.
З метою спрощення стягнення платежів, коли боржник і кредитор знаходяться в різних державах ЄС, був прийнятий Регламент № 1896/2006 про введення процедури Європейського платіжного вимоги. Така вимога видається судом держави проживання кредитора за умови надання необхідних документів, що підтверджують вимоги кредитора, засновані на договірному зобов’язанні. Платіжна вимога визнається і підлягає виконанню в усіх державах ЄС, крім Данії, без розгляду питання про можливості виконання. Щоб зупинити виконання, боржник зобов’язаний оскаржити Європейське платіжна вимога в суді, що його видав.
При дотриманні певних процесуальних вимог щодо позовів, за якими відповідачі не висунули заперечень або не пред’явили зустрічних позовів, позивач може отримати відносно всього або частини судового рішення Європейський виконавчий лист, який визнається іншими державами і підлягає виконанню. Відповідні положення передбачаються Регламентом № 805/2004 про введення Європейського виконавчого листа щодо неоспоренним позовів. При цьому позивач має право скористатися звичайною процедурою визнання і виконання, встановленої Регламентом 44/2001.
Регламент 44/2001 про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах є найважливішим документом, що регулює відповідні питання між державами ЄС. Регламент отримав неофіційну назву Брюссель I, оскільки замінив собою Брюссельську конвенцію 1968 р про юрисдикцію та виконання судових рішень, яка і сьогодні застосовується щодо тих територій держав ЄС, щодо яких не застосовуються норми права ЄС. Положення Регламенту встановлюють правила визначення юрисдикції, т. Е. Встановлення держави, суди якого компетентні розглядати справу. Основним досягненням Регламенту є забезпечення визнання судового рішення, винесеного в одній державі ЄС, усіма державами. Перегляд судового рішення судом іншої держави не допускається. Однак судове рішення може бути не визнана, якщо це суперечить публічному порядку держави, в якому рішення звернуто до виконання, і в ряді інших випадків. В інших випадках рішення визнається судом держави, в якому воно звернено до виконання, і суд оголошує рішення виконуваним.
Регламент 44/2001 застосовується тільки до рішень, винесених судом або трибуналом держави, він не застосовується до питань, пов’язаних з банкрутством, правоздатність і дієздатність юридичних осіб, правонаступництвом і спадковим правом, соціальним забезпеченням.
Питання юрисдикції, визнання та виконання судових рішень у сімейних справах і справах, пов’язаних з батьківськими обов’язками, регулюються Регламентом № 2201/2003, який отримав назву Брюссель II.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: