Лібералізм і консерватизм. Модифікації політичних ідей

Розкриваючи зміст першого питання, зверніть увагу на історичні умови появи ліберальних і консервативних ідей, їх протидія і взаємопроникнення.

Становлення класичного лібералізму пов’язане з епохою буржуазних революцій XVII – XVIII століть. Він з’явився як політична ідеологія буржуазії і проголосив свободу як пріоритетної цінності. Виникнення консервативних ідей відноситься до рубежу XVIII – XIX століть. У цей період консерватизм висловлював інтереси земельної аристократії і виступав як феодальна реакція на французьку буржуазну революцію. В ході історичного розвитку змінювалася його соціальна база, і з кінця XIX – початку XX століття він перетворюється в ідеологію буржуазії.

Продуманому освоєння матеріалу допоможе знання ключових принципів сучасних політичних течій. Виділимо основні поняття кожного з них.

Для ліберального спрямування ключовими виступають поняття: «свобода», «конкуренція», «плюралізм». Ці ідеї пронизують політичну і економічну концепцію лібералізму і залишаються в якості ключових протягом майже двохсотлітньої його історії. Однак з часом принцип класичного лібералізму (повна свобода ринкової конкуренції при невтручанні держави в економічне життя) прийшов в протиріччя з потребами суспільного розвитку. Тому була визнана необхідність державного регулювання, а в якості найважливішого засобу вдосконалення капіталістичного суспільства стали розглядатися реформи. Для характеристики сучасної модифікації класичного лібералізму використовується поняття неолібералізм.

Найбільший вплив на суспільне життя лібералізм зробив в 60-ті роки ХХ століття, потім його вплив стало помітно слабшати, він вступив в смугу ідеологічного і політичного кризи. Теоретики лібералізму роблять спроби забезпечити його відродження шляхом з’єднання основних принципів до потреб сучасного етапу розвитку. Прикладом такого синтезу є, зокрема, євролібералізм.

Консервативна ідеологія спирається на такі поняття, як «порядок», «влада», «традиція», «дисципліна». Орієнтація консерватизму на авторитет, сильну владу і традиції створює йому нерідко репутацію гаранта суспільної стабільності і політичного порядку. Необхідно враховувати наступне: по-перше, в реальній політичній практиці немає «чистого» консерватизму (прийнято виділяти три його течії: ліберально-консервативний, християнсько-демократичний консерватизм, авторитарний консерватизм); по-друге, виступаючи з XIX століття як альтернатива лібералізму, він в ряді випадків дотримувався подібних або досить близьких позицій. Найбільш тісна співпраця склалася в післявоєнні роки, а в 80-е сформувався другий ліберально-консервативний консенсус; по-третє, практично зараз на Заході немає самостійної ліберальної або консервативної концепції.

Своєрідним синтезом лібералізму і консерватизму з’явився неоконсерватизм, який проявився в суспільному житті розвинених країн з середини 70-х років. Наступне десятиліття, а також 90-ті роки характеризувалися «консервативної хвилею». Посилення позицій нової форми консерватизму обумовлено: реакцією на зростання ідеологій, альтернативних пізнього капіталізму, кризою моделі повоєнного соціально-економічного розвитку, загострення проблеми шляхів досягнення ефективної економіки в умовах постіндустріального суспільства. У характеристиці сучасного консерватизму дослідники звертають увагу на ознаки, раніше йому не властиві: популізм і демократія.

Поняття «класичний лібералізм», «неолібералізм», «консерватизм», «неоконсерватизм» відображають пристосування політичних ідей до мінливої ​​історичної реальності. Однак базові принципи теорій залишалися незмінними на всіх етапах розвитку.

Посилання на основну публікацію