Історія політичної філософії

Загальна характеристика політичної філософії

Політична філософія є одним з пріоритетних напрямків, які регулюють політичну діяльність багатьох держав, в тому числі і України.

Політичну філософію можна розглядати в трьох аспектах: як область певних знань з теорії, що знаходяться на стику політичних і філософських наук; як вузівську дисципліну, яка передбачає завдання з підготовки фахівців гуманітарного спрямування в сфері вивчення політики; як різновид політики, характерну для законотворчості та публічних політичних виступів.

Політична філософія займає важливу позицію серед інших політичних наук в процесі постановки і обгрунтування певних політичних цілей, а також під час обговорення стратегій держави на довгий термін, виборі курсу і напрямків політики країни на майбутні роки.

При цьому між політичною філософією, що розглядається в якості наукової дисципліни, і політикою, яка є самостійною наукою про процес владарювання, простежуються кардинальні відмінності, що стосуються їх цілей, методів і функцій.

Мета політичної філософії полягає в пошуку межі політичних знань, а мета політики полягає у володінні владою, її утримання та участь в ній. Для політики характерно мислення, пов’язане з вольовими установками до досягнення поставленої мети, що є чужим для філософії, спрямованої більш на сумнів, рефлексію і критику. Для того, щоб досягти вже поставлену політичну мету, важливі критерії доцільності та ефективності, а не пошук істини і філософська рефлексія.

Історія політичної філософії

З точки зору історії можна відзначити, що розвиток політичної і філософської думки відбувалося одночасно. При цьому зв’язок між ними мала різне прояв в залежності від належала країнам Заходу і Сходу специфіки цивілізації. Завдяки взаємозв’язку філософії і політики з’являлися різні політичні ідеї, доктрини, теорії, які отримували певний розвиток і, тим самим, змінювали звичний для суспільства життєвий уклад. Крім того, вони продовжують впливати на всі сфери життєдіяльності людей і в сучасний час.

Політичну філософію можна назвати не тільки початком професійної наукової політичної діяльності, але і основою міжнародного політичного і культурного спадщини, що вимагає осмислення, вивчення та масштабної популяризації найголовніших досягнень. Знання в сфері політичної філософії є ​​показником рівня політичної культури всього суспільства.

Можна констатувати, що час, коли розвиток політичної думки протікало у формі політичної філософії, давно минув.

За часів появи і розвитку філософії вона була основним джерелом політичної думки. Філософія на той момент вивчалася в обов’язковому порядку всіма активістами, хто був включений в політичне життя суспільства. Такі поняття, як політична діяльність, громадянська позиція і пошук істини були для них нероздільними. Найбільш чітко це простежувалося в філософії Стародавньої Греції.

Політична філософія була порядком змінена в ході еволюції історії – від моменту, коли вона піддавалася злиття з політичним керівництвом, прогнозуванням і плануванням, до того етапу, коли вона стала вузькоспеціалізованої галуззю науки, про яку знали лише деякі вчені-інтелектуали того часу.

Існує ряд причин, які сприяли такому помітної зміни ставлення до політичної філософії, серед яких можна назвати наступні:

  • політика стала ставитися до професійної діяльності;
  • політичні науки були віднесені до прикладної області політики;
  • політика стала супроводжуватися наукою і аналітикою;
  • філософію стали розглядати в якості однієї з гуманітарних наук, вузівської та академічної дисципліни.

Така тенденція набула все більшого розвитку в зв’язку з «розщепленням» різних наукових областей, що посилило бар’єр між дисциплінами, зокрема, між політичними науками, незважаючи на те, що політична філософія як раз і здатна до відновлення загальнонаукового горизонту.

У цей період (середина XX століття) стало відбуватися цілеспрямоване і помітне всім витіснення політичної філософії з системи пріоритетних галузей наукового пізнання. Як аргумент до вказаних подій наводили необхідність відмови від неї, як від способу пізнання, що є спекулятивним. Вважалося, що необхідно закладати основи політичних знань, що відповідають рівню розвитку, на якому знаходяться природні науки.

Пізніше політична філософія відродилася як «фенікс відроджується з попелу». Уже більш оновлена ​​вона продовжила своє позитивне існування. Однак, як було сказано раніше, на сьогоднішній день вона є недооціненою в політичних колах, що, імовірно, і є причиною всіляких проблем в галузі сучасної політики України.

Головні напрямки політичної філософії

Можна відзначити, що об’єкт, який вивчає політична філософія, збігається за багатьма критеріями з об’єктами інших політичних наук. При цьому всі вони, незважаючи на висвітлювати такі важливі областей знань, як панування і підпорядкування, феномени влади тощо, потребують філософському узагальненні всіх цих аспектів і в використанні належать філософії смислів і категорій.

З боку методології в політичній філософії переважна роль віддається філософського мислення, спрямованого на те, щоб знайти і осмислити граничні підстави знань про політику. Саме тому провідні позиції з усіх напрямків політичної філософії відводяться «поддісціплін», пов’язаним з найважливішими теоріями філософії:

  • політична гносеологія (вчення про пізнання);
  • політична онтологія (вчення про сущому, про буття);
  • політична аксіологія (вчення про цінності);
  • політична праксіологія (вчення про людську діяльність).
ПОДІЛИТИСЯ: