Функція рішення

Ця функція парламенту бере початок в концепції раціональності та поділі праці. У концепції представницької демократії суверенітет уособлюється з парламентом. Він і тільки він має право голосування законів. Закон же сприймається як акт, який відповідає певним якостям: він володіє верховенством перед усіма іншими нормами; він обумовлює рішення і практику нижчестоящих, а тим більше підлеглих парламенту органів.
Таке розуміння закону знайшло своє найбільш повне вираження у Великобританії і у Франції. Перевага закону і тим самим органу, який його приймає, у зазначених країнах є безперечним: жоден суддя, ні одне правило не можуть бути вище закону. Ніхто, крім парламенту, не в праві приймати закони.
Однак ці принципи набували все більш відносний характер після Другої світової війни. Парламенти все більш стали походити на реєстраційні палати, або, кажучи словами Г. Сміта, «законодавчий процес постає лише тільки як пережиток символічного ритуалу» [448].
Напевно, в утвердженні Г. Сміта присутній деяке перебільшення. Однак повсюдно відзначається рішуче послаблення ролі парламентів. Вони все більше перетворюються в органи, завдання яких полягає в утвердженні рішень уряду. А тому при проведенні порівняльного аналізу парламентів необхідно враховувати наступні аспекти їх діяльності: розподіл праці, організація праці та правила гри.

Посилання на основну публікацію