Досвід меритократії

Хоча концепція меритократії не є загальновизнаною, проте відомий досвід реалізації меритократії існує і має давню історію. Так, слідуючи Мерітократична ідеям Конфуція, згідно з яким при владі повинні перебувати розумні і високоморальні правителі, прихильники його вчення ще в Стародавньому Китаї ввели систему іспитів при висуненні на державні посади. Відповідно до їх результатами особи, що не пройшли випробування, піддавалися розжалуванню, а гідні просувалися вгору по ієрархічній драбині. В Османській імперії (XV- XVII ст.) Існувала система висування на посади високопоставлених чиновників з числа молодих людей, заснована на здібностях і працьовитість.

Поняття «меритократія» фігурувало в роботах Фабіанська соціалістів [60], які зробили багато для його включення в якості керівного принципу законодавчої поправки до Закону Великобританії про освіту, якої вони домоглися в 1944 р, і для подальшої реорганізації середньої школи.

Спроби створити відкриту систему відбору еліти в сучасних індустріальних країнах посилилися. Як стверджують прихильники меритократії, за останні десятиліття влада в них еволюціонувала у бік меритократії, правління інтелектуалів. Зокрема, вони приводять в приклад Францію і Великобританію, де багато випускників престижних вищих навчальних закладів займають значущі посади в органах влади та бізнесі. У США поширена думка, що принцип меритократії там вже реалізований і особистий успіх американців залежить лише від здібностей, працьовитості, життєвих установок і моральності. Сучасний Китай також робить ставку на висококваліфікований менеджмент, на розвиток освіти. Принцип мерітократіческого відбору широко використовується і в Японії. Необхідний він і для Росії. Але для цього слід приділяти набагато більше уваги підвищенню рівня та якості освіти в країні, модернізації всієї системи підготовки високоінтелектуальних і талановитих кадрів.

Основне позитивна якість концепції меритократії полягає в тому, що до влади повинні допускатися дійсно гідні, компетентні та знаючі люди. Крім того, на думку її прихильників, меритократия протистоїть не тільки приходу і влади нездар, що зайняли свій пост не по особистим заслугам, а на основі капіталу або знайомства. Але вона протистоїть також бюрократії, головна мета якої не справа, а просування по службі, кар’єра. Мерітократія не сприймає застою і корупції, пов’язаних з бюрократизмом влади, бо вона заснована на знанні, а його зупинити не можна, так само як і «приватизувати». Знання не терпить застою, бо воно грунтується на конкуренції і розвитку ідей. Розвиток знання – це креативна діяльність, несумісна з формалізмом і чиношанування, властивими бюрократії. Знання та інтелект носять відкритий характер, бюрократія завжди носить закритий, корпоративний характер.

Далі, такі властивості меритократії, як відкритість, креативність, інтелект та інші, роблять цю модель політичного правління чужої не тільки тоталітаризму і авторитаризму, але й аристократії і олігархії, які в принципі також несумісні з МЕРІТОКРАТІЄЮ. Дійсно, аристократія припускає принцип успадкування влади і статусу, а меритократія – рівні можливості для конкуренції. Для аристократії головне – походження, для меритократії – особисті здібності і таланти. Ці ж якості роблять меритократию протилежної олігархії, яка є владою багатства, владою володарів «грошового мішка».

Критики концепції меритократії вказують на цілий ряд недоліків, які виявляються при аналізі реального становища в суспільстві:

(1) у захисників меритократії відсутні об’єктивний критерій і мірило здібностей громадян. Поки цього немає, сама ідея меритократії втрачає свій сенс;

(2) на думку деяких противників меритократії, ця концепція покликана виправдовувати привілеї інтелектуальної еліти;

(3) насправді в сучасному суспільстві при висуненні людей у ​​владну ієрархію раніше важливу роль відіграють гроші, спадщину, знайомства;

(4) у різних груп населення існують нерівні можливості і умови для отримання освіти і кваліфікації, що є перешкодою для заняття ними престижних посад;

(5) важливим перешкодою для встановлення справжньої меритократії є бюрократія, яка завжди може знайти можливість придбати дипломи, звання і вчені ступені, так що у владі виявляться колишні люди;

(6) вельми привабливі ідеї меритократії важко здійснити на практиці також тому, що для цього як мінімум сам виборець повинен бути моральним і підготовленим, тобто добре розбиратися в політиці і бути компетентним в інших областях, щоб вибирати найрозумніших, знаючих, здатних претендентів;

(7) на один з істотних (принаймні, потенційних) недоліків цієї теорії вказав сам автор терміну «меритократія» М. Янг, який вважав, що меритократії з часом перетворюються на касту, а сама влада стає системою, протилежної демократії.

Посилання на основну публікацію