Християнська ідеологія освіти

Мандрівними вчителями – проповідниками були, згідно з Євангелієм, перші апостоли. Головною книгою, джерелом будь-яких знань для християн стала Біблія (що в перекладі з грецької як раз і означає «книги»). Ця головна і визначальна книга складається зі Старого завіту (дохристиянських іудейських текстів, висхідних до XI століття до н. Е.) І Нового завіту, створеного в I-II ст. в., що обгрунтовує християнські цінності, цілі і зміст виховання. Новий Завіт включав Євангеліє (греч. – «Блага вість») від Матвія, Іоанна, Луки, Марка.
Проповідуючи загальнолюдські моральні заповіді – любов до людей, рівність, справедливість, християнство тим не менш орієнтувало на небесне життя, розглядаючи земний шлях як підготовку до спасіння душі. Ідеологи раннього християнства (III-V ст.ст.) – Григорій Назіанського, Василь Великий, св. Ієронім, Іоанн Златоуст, Августин Блаженний відкинули античну трактування сутності людини та її виховання. Для Середньовіччя неминучим була відмова взагалі від античності, який був проголошений під приводом боротьби з язичництвом. «Негоже одними устами підносити хвалу Юпітеру і Ісусу Христу», – так сформулював позицію церкви папа Григорій I (VI ст.). З іншого боку, повна відмова від багатющого античної спадщини був абсолютно немислимим, і насправді відбувалася тривала, складна і суперечлива трансформація античної культури, її адаптація до християнській доктрині. Не випадково навіть у середні віки словом «Учитель» продовжували називати Аристотеля, який залишався (після відповідної переробки) найбільшим авторитетом.

Посилання на основну публікацію