Дидактика – це наука, що досліджує і вивчає проблеми освіти і навчання. Іноді зустрічається і інша назва цього визначення – теорія навчання.
Дидактика або теорія навчання – це розділ педагогіки, що вивчає проблеми теоретичних основ навчання.
Основне завдання науки виявити закономірності, яким підкоряється навчальний процес, і їх застосування для досягнення цілей освіти. При навчанні людина отримує знання, практичні вміння та навички, а ще дізнається про способи творчої діяльності. Цілі освіти досягаються при отриманні емпіричних знань. Інформація стає складніше, в залежності від очікуваних результатів.
Психологія і дидактика пов’язані між собою. Вони об’єднайся за рахунок єдиного об’єкта – процесу навчання і виховання, проте, аспекти вивчення у них різні. У психології зачіпаються психологічні закономірності формування психіки людини. Дидактика ж вивчає умови, необхідні для ефективного засвоєння. Вона будується на педагогічній психології. Базою будь-якої методики навчання виступає знання психологічних способів засвоєння інформації.
Виділяють навіть безперервний ланцюжок зв’язків: «педагогічна психологія» – «дидактика» – «методики» – «практична діяльність».
Мета навчального процесу – сформувати особистість.
Освіта – це процес засвоєння знань, умінь, навичок, і результатів, цього процесу.
Існує 4 основні етапи навчального процесу:
- початкове;
- середнє;
- Вища освіта;
- Загальне та спеціальне.
Об’єкт науки – це реальний процес навчання. Теорія навчання формує знання про закономірності навчання, характеризує його принципи, методи і зміст.
Дидактика, як наука, має кілька категорій:
- Сутність навчання, де сам процес являє собою частину виховної роботи;
- Методи навчання, використовуються вчителем у професійній діяльності;
- Принципи, що складаються з основних поглядів на навчання;
- Зміст освіти в школі;
- Організація навчального процесу;
- Робота вчителя, його поведінку;
- Діяльність учнів, їх поведінку.
Освіта – це цілеспрямований процес і результат поповнення наукових знань, основних пізнавальних умінь і навичок, формування світогляду і моральних якостей людини, на основі отриманої інформації.
Освіта проводиться під впливом навчання.
Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії вчителя з учнями. Під час спільної діяльності проводиться освіту, діти виховуються і розвивають в собі індивідів.
Навчання не вирішує всі завдання виховання, тому важливо паралельно проводити позаурочні виховні роботи. За допомогою проведення двох напрямків дитина всебічно розвивається, як особистість.
Вчення – це поєднання двох процесів: викладання і навчання. Перший напрямок – це діяльність вчителя при навчанні. Під другим мається на увазі робота учня. Вчення можливо і при самоосвіті. Закономірності дидактики визначають кілька вимог, що забезпечують ефективне навчання. Це і є принципи освітньої роботи.
Навчання передає новому поколінню знання і досвід людства, вміння і навички, систему поглядів і переконань. Перед учням ставляться негласні завдання – оволодіти знаннями. При навчанні індивідуальний розвиток відстає від суспільно-історичного.
Навчання – це особливий вид відносин. Під час них проводиться освіту, виховання і передача людського досвіду суб’єкту.
Процес навчання пов’язаний з розвитком і формуванням у суб’єкта знань, умінь і навичок у певній дисципліні.
Вчення на відміну від навчання провокується мотивацією. Цей процес спонукає рухатися до мети. Мотивація буває зовнішня і внутрішня. Вчителі часто вдаються до зовнішніх збудників, примушуючи вчитися, заохочуючи або караючи. Однак такий систематичний контроль знижує бажання дитини на навчання. На цьому етапі підключаються внутрішні мотиви.
Навчання з’явилося досить давно, і спочатку ґрунтувалося на передачу досвіду від предків молодим. Еволюція ускладнила відносини між людьми, тому система навчання удосконалилася. З’явилися навчальні заклади. А потім навчання стало цілеспрямованим процесом.
Знання не передаються просто від однієї людини іншій. Для цього потрібно активну участь двох сторін навчального процесу. Тому навчання – це двостороння робота.
Протиріччя навчання
Головне завдання вчителя – передати інформацію слухачам. Паралельно він стимулює учнів до активності, розвиває мотивацію, творчі здібності і естетичні погляди. Вчення – розвиває процес, тому має деякі протиріччя. Вони допомагають удосконалювати процес, змінюючись під потреби суспільства.
Основні суперечності теорії навчання в педагогіці такі:
- Розбіжність між обсягом світових знань і потенціалом учня;
- Між завданнями практичної роботи і здібностями слухача;
- Між навчальними завданнями і рівнем розвитку школяра;
- Між досягненнями науки і інформацією в шкільних предметах.
Закономірності та принципи навчання
Вчення грунтується на загальних закономірностях. Це теоретична база для розуміння процесу. Закономірності навчання суб’єктивні і залежать від роботи вчителя. Виходячи з такого твердження, вчення – це об’єктивний процес, який враховується суб’єктивні особливості учнів.
Виділяють дві групи закономірностей:
- зовнішня;
- внутрішня.
Перший тип залежить від соціальних дій, політичної ситуації в країні, культурного освіти. Внутрішні ж пов’язані з цілями, методами і формами навчання.
висновок
Крім законів дидактики при навчанні ще задіють психологічні, гносеологічні, фізіологічні закони і закономірності. Вони встановлюються взаємини учнів і вчителя при навчанні.