Самоосвіта зазвичай розуміється як якась пізнавальна діяльність, яку людина здійснює за своєю волею, самостійно контролює і досягає результатів. Вона необхідна для вдосконалення специфічних якостей і умінь.
Будь-яка культурна людина робить самоосвіта частиною свого життя: воно супроводжує на всьому життєвому шляху і допомагає створити незалежність особистості, її соціальну та культурну самостійність.
Під самоосвітою розуміється не тільки процес накопичення знання, а й становлення, розвиток особистості, особлива духовна діяльність, яка веде до створення власної культурної ідентичності.
Основні функції самоосвіти
Можливість самостійно вчитися потрібно у всіх видах діяльності без винятку, в тому числі і в педагогічній. М. Князєва виділяє наступні функції самоосвіти:
- придбання і накопичення нових знань (екстенсивна функція);
- усвідомлення і прийняття свого місця в соціумі (орієнтовна функція);
- усунення прогалин в здобуту раніше освіту, наприклад, шкільному або університетському (компенсаторна функція);
- поліпшення мислення і пам’яті, розвиток творчих здібностей, зміна світогляду (функція саморозвитку);
- подолання вузькості професійного мислення (методологічна функція);
- встановлення і вивчення зв’язків між областями науки, професіями, тимчасовими періодами (комунікативна функція);
- доповнення творчої діяльності, супутніх їй (сотворческая функція);
- подолання інерційності і відсталості мислення (що омолоджує функція);
- пізнання почуття повноти буття, приналежності до інтелектуального прогресу людства (психологічна функція);
- створення і підтримання зв’язку з рештою світу (геронтологічна функція).
Найчастіше самоосвіта здійснюється в напрямку спільних ідей, має на меті подолання професійної ізоляції. Його обов’язковою частиною є зміна або коригування життєвих цілей і устремлінь, зростання конкретності розуміння життя і власної діяльності. Ця частина самоосвіти особливо важлива для вчителя. За допомогою засобів культури збагачується світогляд, а життєва позиція вибудовується особистістю і підтверджується суспільством. Кожен викладач повинен створити свою стратегію в професійній області, яка враховує його особисті інтереси, специфіку характеру, вимоги до життя. Освітня траєкторія повинна вести до бажаної мети; вона має на увазі, що кожна особистість повинна знайти свій власний шлях навчання, який сповна задовольняє її потреби в знаннях, освіті, кваліфікації, в фізичному, інтелектуальному і моральному розвитку, допомагає самостійно оцінити свої здібності і знайти місце на ринку праці.
Щоб слідувати наміченим планом, необхідно розвинути в собі здатність до саморегуляції і самоорганізації.
Засоби і способи самоосвіти
Сьогодні рівень розвитку освітніх установ такий, що якість підготовки і навчання безпосередньо залежить від рівня підготовки викладача. Очевидно, що є необхідність у постійному підвищенні цього рівня шляхом участі в різноманітних заходах (практикумах, лекція, конкурсах), проте ідея самоосвіти невідривно пов’язана з особистісним і професійним становленням учителя.
В освітній педагогічній системі принципово важливою стає постійне коректування манери роботи, стилю спілкування з учнями, який складається в ході досвіду творчої діяльності і залежить від умов освітнього середовища.
Своя манера роботи говорить про те, що у викладача розвинене авторське мислення, що він здатний творчо проаналізувати умови навчання, тверезо оцінити свої особисті інтелектуальні та емоційні ресурси, передбачити результати своєї праці, зростаючі потреби суспільства в конкретний часовий період, створити адаптивну модель освітнього шляху в відповідно до потреб колективу.
Однак навіть явні здібності викладача до самоосвіти далеко не завжди реалізуються найкращим чином. Найчастіше вчителі звинувачують в цьому недолік стимулів, брак часу, літератури та інших перспективних джерел і т.д. Як саме слід діяти, щоб виховати в собі потребу до самоосвіти та постійного розвитку? Що повинно підштовхувати вчителя до самовдосконалення?
Сьогодні самоосвіта педагога може бути реалізовано в найрізноманітніших формах, серед яких:
- курсова підготовка в спеціалізованих закладах, в тому числі робота в міжкурсовий період;
- професійна підготовка (вищу освіту, перепідготовка);
- колективна робота із застосуванням дистанційної технології;
- участь в діяльності методичних об’єднань та творчих колективів;
- проведення та відвідування семінарів, лекцій, читань;
- самостійна робота із засобами масової інформації, обчислювальною технікою, ресурсами бібліотек, музеїв, вивчення матеріалів досліджень і дослідів, осмислення і узагальнення чужого і власного практичного досвіду, робота над портфоліо.
Результати самоосвіти
Як і будь-яка інша діяльність, самоосвіта в педагогіці відрізняється отриманням нікого кінцевого продукту, досягнення. Особистий план освіти і саморозвитку вчителя обов’язково повинен включати список підсумків, яких він хоче досягти в зазначений час.
Підсумками самоосвітньої роботи можуть бути:
- зростання якості викладання певного предмета;
- видання методичного посібника, замітки, програми, статті, сценарії;
- розробка нової форми, прийому, способу навчання;
- публічний виступ або звіт;
- публікація дидактичних матеріалів, результатів досліджень та інших наочно представлених даних;
- публікація методичних рекомендацій з вивченої освітньої або інформаційної технології;
- проведення відкритого уроку;
- створення комплекту розробок у певній галузі;
- проведення семінару, тренінгу, майстер-класи, конференції та іншого заходу, узагальнюючого досвід по даній темі;
- зростання престижу освітнього закладу.
Ефективність самоосвітньої роботи тісно пов’язана з обсягами інформації, інструментів, способів, які вчитель використовує для своєї роботи. Показниками ефективності можуть служити якість виховно-навчального процесу і професійне зростання педагога.