Природа як вихователь гуманізму в соціальній сфері

Розглядаючи еволюцію людини, культури, Геї-Землі в глобальній взаємозв’язку, вдається зв’язати цикли життя на Землі з «биттям пульсу Всесвіту» (вислів А. Чижевського). У роботі «Земне відлуння космічних бур», створеної ще на початку ХХ століття, Чижевський пов’язав цикли сонячної активності з фізичним самопочуттям, інтенсивністю військових дій на фронті, спалахами розмноження комах і риб, розвитком інфекційних і психічних захворювань. Ще далі пішов етнолог Л. Гумільов, виявивши зв’язок між космічними циклами і ходом людської історії. Одним з найбільш сприятливих в цьому сенсі періодів був VI ст. до н. е., коли одночасно виникли грецька філософія, релігія і філософія буддизму (Індія), зороастризму (Персія). Наступний такий цикл припав на «епоху титанів» – Відродження, в «протифазі» виявилися епоха Чингісхана, розвал СРСР … Відповідно до цієї концепції, в кінці кожного циклу відбувається «забуття минулого і сьогодення», згубні повстання, краху етносу (і імперій). Це вже про нас. Недарма страшне китайське прокляття – «жити тобі в епоху великих змін!»
Говорячи про вплив природних циклів на характер діяльності людей, закономірно допустити і зворотне. У всякому разі, необачно було б відмахуватися наліплені зі школи ярликом «антинауковості» від фактів кореляції стихійних і техногенних катастроф (землетрусів, аварій) із зростанням сліпий, некерованої енергії розбурханих людських мас, яка, як би прямуючи не в те русло, викликає стихійні резонанси . У сучасному світі, поряд з досягненням політико-культурної інтеграції, стиранням кордонів, відбуваються й протилежні процеси – наростання міжетнічних і національних конфліктів. Розглянуті вище концепції дозволили б більш зважено оцінити можливості «думки як планетного явища» (В. Вернадський), внести корективи в політико-економічні сценарії. Ясно одне, що насильство – у державних, національних відносинах не тільки антигуманно, але й неефективно, руйнівно. Жоден з «національних» конфліктів останніх років (Карабах, Косово) ні подолано прийняттям вольових, силових рішень.
Звертаючись знову до мови природознавства, можна сказати, що свідома діяльність людей здатна виконувати в стихійних суспільних процесах роль аттрактора (від attract – притягати), особливо в точках біфуркації, розпуття. У таких точках самоорганізуються навіть незначні дії можуть виявитися вирішальними, необоротним чином визначивши весь подальший хід процесу. Саме тому «діяльність з такими системами вимагає принципово нових стратегій. Їх перетворення вже не може здійснюватися тільки за рахунок здійснення енергетичних і силових тисків на систему. Такий тиск (в кращому випадку. В. Т.) може призвести до того, що система просто-напросто «зіб’ється» до колишніх структурам »(Курдюмов С. П. Закони еволюції і самоорганізації. М., 1990. Препринт). Швидше ж таке тиск виявиться небезпечним і руйнівним. Ілюстрацією можуть служити невдачі з керуванням термоядерними реакціями, які С. Курдюмов пояснює тим, що ми намагаємося загнати плазму в умови, неприродні для неї (СР з вогнем) – замість того, щоб надати їй «жити своїм життям», лише делікатно спрямовуючи її «точковим уколом», зігравши роль аттрактора. Звичайно, беручись за такі «уколи», слід знати закони природи і суспільства – особливо тим людям, які володіють повноваженнями на прийняття подібних рішень.
Особливо небезпечні «режими із загостренням» в соціальному середовищі. У таких режимах закладені катастрофічні сплески. Справа в тому, що це – «власна тенденція» середовища, будь то зростання народонаселення, політичної активності мас або міжнаціональної напруженості. Тому у випадках появи «прапорів катастроф» наростаючі напруги слід не придушувати (як це намагався робити Горбачов, отримавши замість перебудови «катастройка»), а перемикати на інші режими вмілим використанням відповідних атракторів. Група академіка Курдюмова виробила цілий пакет рекомендацій уряду щодо Чечні, коли процес тільки наближався до бифуркационной межі. На жаль, з усіх прорахованих «сценаріїв» був задіяний самий катастрофічний.
Неважко здогадатися, що сучасні політики не надто прислухаються до подібних науковими рекомендаціями. Більше того, ясно, що навіть при бажанні в жодному підручнику не можна знайти рецептів на всі випадки життя. Досить хоча б, щоб у людей, вершать долі держав і народів, була довіра до подібних речей, розуміння таких процесів і ролі в них державних структур. Але й цього можна чекати тільки від наступних поколінь – якщо вони отримають відповідну освіту.

Посилання на основну публікацію