Особистісна значимість освіти в контексті культури

В умовах постіндустріального суспільства відбувається переміщення педагогічного ідеалу і відповідних йому цінностей від соціально орієнтованої мети освіти до індівідуальнооріентірованному. Це викликано тим, що спостерігається «невідповідність зберігається моделі освіти сучасним реаліям, які проявляються в протиріччях між: цілісністю культури і технологією її фрагментарного відтворення через предметнознаніевий тип освіти; соціокультурної (культуроконтекстной) і індивідуально-особистісної обумовленістю формування людини і обезліченноімператівнимі методами освіти; безперервним зміною змісту освіти, наростаючим обсягом знань і незмінним репродуктивним характером базових освітніх технологій.
Необхідно додати до даного переліку і те, що наступаюча культура багатоголосого, поліваріантна, а система освіти в своїй переважній більшості одномерна »(І.Є. відти, 2002, 68). «Подолання загальноцивілізаційного кризи і культурноцівілізаціонний прогрес можливий лише при радикальній зміні побутуючих нині технологій, форм життєдіяльності, форм самоорганізації суспільства, а значить, і парадигми освіти, яка, відображаючи реалії інформаційної культури, повинна формувати не людину-функцію, а особистість, несучу індивідуальну відповідальність за свою долю і долю цивілізації »(там же, 106). Головним пріоритетом в університетській освіті має стати створення умов для включення особистісних структур студента – критичності, мотивування, смислотворчества, рефлексії і т.д. Завдяки їх діяльності починається процес творчості: визначення цінності впливу, свого місця у взаємовідносинах з учасниками педагогічного процесу, цінностей діалогу, особистісних особливостей, які визначають зміст, зміст і спрямованість освіти. Саме в цьому випадку можлива поява особистісного сенсу в освіті, коли, «цінність життя, що складається в інтересі, захопленості, задоволеності і новому пошуку, і є продукт певного способу життя, індивідуальної стратегії життя, коли вони визначаються самою людиною» (К.А. Абульханова-Славська, 1991, 191).

При цьому акцент, як би, переноситься з підготовки до служіння суспільству на формування у молоді відповідальності за долю суспільства і готовності прийти на допомогу, здатності до співпраці. Це неминуче висуває на перший план комплекс проблем, пов’язаних з визнанням самоцінності особистості, формуванням її самосвідомості, створенням умов для її самовизначення й самореалізації. Тим більш значущий той факт, що сприйняття культури – це завжди акт індивідуальний, не масовий, заснований на особистісному естетичному досвіді, особистому рівні розвитку естетичної свідомості, гамі особистісних почуттів та індивідуальної орієнтації в естетичної діяльності. На думку І.С. Якиманской, суть особистісно орієнтованого навчання полягає в тому, що особистість учня, його неповторна індивідуальність становить головну і пріоритетну цінність, від якої проектуються всі інші ланки освітнього процесу. У той же час актуалізується комплекс проблем, пов’язаних з необхідністю подолання егоїзму, відсталості і можливості асоціальної поведінки.
Саме культура забезпечує розвиток особистості студента, стійкість до негативних впливів зовнішнього середовища. Цінності та культурні норми, мистецтво, всі досягнення духовної сфери повинні створювати атмосферу спрямованості до людської особистості. Сучасному викладачеві необхідна професійно-педагогічна культура, як сукупність цінностей, ідей, орієнтирів, якостей особистості і здібності в діяльності. Це дозволить йому зрозуміти внутрішній світ іншої людини, діагностувати рівень розвитку, відкривати перспективи духовного життя. Центром особистісно-орієнтованої освіти є людина, пізнає і що чинить культуру шляхом діалогового спілкування, обміну смислами, створення «творів» індивідуальної та колективної творчості. Цей тип освіти забезпечує особистісно-смислове розвиток вихованців, підтримує індивідуальність, одиничність і неповторність кожної особистості, спираючись на її здатність до самозміни і саморозвитку. На думку Є.В. Бондаревской, головною життєвою проблемою кожної людини є набуття сенсу життя, який формується в процесі отримання освіти і входження людини в культуру. Людина культури характеризується розвитком суб’єктних індивідуальних властивостей життєтворчості, самостійності, адаптивності та ін. На її думку, культура, як цінність виховання, постає у своєму об’єктивному змісті, який необхідно зберігати і передавати новим поколінням, а також в її особистісному значенні: як процес відношення до ній людини, сфера його культурного творчості, естетичних переживань, духовного саморозвитку, культурного зростання. Така постановка проблеми дозволяє сформулювати нам ще одну тенденцію сучасної освіти – необхідність вдосконалення освітніх і виховних технологій в університеті на основі діалогу, співтворчості та співробітництва, в цілях особистісно-творчого розвитку особистості студента.
Процес соціалізації людини пов’язаний не тільки з його включенням у все нові системи відносин і зв’язків з навколишнім суспільством, але і з опануванням якимись загальними формами опису та відображення дійсності. Цим змістом людина опановує, взаємодіючи з «еталонними центрами знань» (О.В. Долженко). Очевидно, що університет – еталонний центр знань, що входить в загальну систему еталонних засобів, які задають можливість існування даної культури.

Посилання на основну публікацію