Храм Гробу Господнього

Храм Гробу Господнього – одна з найбільших святинь християнського світу. Переказ свідчить: саме на цьому місці був розіп’ятий і похований Спаситель, тут сталося Його Воскресіння.

Місце страти і поховання Ісуса шанували ще перші покоління християн. В 135 році римляни звели тут язичницький храм. Перший імператор-християнин Костянтин I у 325 році замінив його величезної церквою. Під час будівництва мати Костянтина Олена провела розкопки, в ході яких були виявлені Гроб Господній, три хрести і кілька цвяхів з місця страти.

Комплекс, споруджений Костянтином, був чудовий. Під куполом храму-мавзолею Анастасіс (по-грецьки – «Воскресіння») спочивав Гроб Господній. Поруч височіла базиліка під шестигранним куполом, її крипта відзначала місце знаходження Хреста. Інтер’єри були багато прикрашені мозаїкою, дорогоцінним литтям, мармуром.

До наших днів дійшла лише частина комплексу. В 614 році, при перській шаху Хосрова II, будівлі сильно постраждали. Дружина Хосрова, християнка Марія, переконала чоловіка відновити святиню. Однак в 1009 халіф Аль-Хакім бі-Амруллах наказав повністю зруйнувати базиліку. Візантійський імператор Костянтин VIII виторгував право відновити її, але минулий блиск храму був втрачений. Слух про руйнування Гробу Господнього став однією з причин Хрестових походів. Хрестоносці відбудували храм в романському стилі, додавши дзвіницю (після землетрусу 1545 від неї збереглася лише частина). У 1808 році згорів дерев’яний купол над Анастасіса. У другій половині XX століття будівлю реставрували.

Сьогодні комплекс включає в себе стародавню ротонду, в якій знаходиться Кувуклия (каплиця з Гробом Господнім), Голгофу з місцем Розп’яття, соборний храм Кафоликон, підземний храм Здобуття Животворящого Хреста, безліч каплиць, кілька монастирів. Храм поділений між шістьма церквами: греко-православної, католицької, вірменської, коптської, сирійської і ефіопської. У кожної – свій боковий вівтар, свої годинники для служб і молитов.

Протягом століть тісно сусідять конфесії конфліктували між собою. У XVIII столітті султан Абдул Гамід встановив поділ власності («статус-кво»), дотримуване й донині: жодна конфесія не має права нічого міняти в храмі без згоди інших. Символ статус-кво – дерев’яні сходи муляра, нерухомо стоїть на одному і тому ж місці з 1757 року. Вхідні у двір храму бачать її у правого арочного вікна. Ключі від храму з часів Саладіна і Річарда Левове Серце зберігаються в мусульманській сім’ї – це дозволяє уникнути суперечок навколо церковних врат.

Вступивши під склепіння храму, турист насамперед зауважує Камінь Миропомазання – переказ говорить, що на ньому лежало тіло Ісуса після зняття з Хреста. Праворуч йдуть вгору сходинки, що ведуть до Голгофи. Наліво – вхід в ротонду, де височіє Кувуклия з Гробом Господнім. З центрального отвори величезного купола в напівтемряву падає промінь світла. До Кувуклії завжди тягнеться чергу паломників, охочих доторкнутися до святині. Саме тут православні чекають появи пасхального Благодатного вогню.

 

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Сизранський кремль