Городище Врев

Врев – це дуже давнє городище, розташоване на території Псковської області, яке знаходиться між селищем Пушкінські Гори і містом Островом. Головною визначною пам’яткою городища є пагорб, на якому в середньовічне час розташовувалася якась фортеця. На ті часи городище належало псковському передмістю, а при ньому знаходилися монастирі та храми. З плином часу Врев став повітовим центром, а після цього перетворився на цвинтар; протягом 20 століть Врев став селом. На сьогоднішній день в городище немає жодного жителя, але до кінця 1990-х років тут життя йшло ще повним ходом. В даний населений пункт з’їжджалися люди з сусідніх сіл, адже тут діяли магазини, школа, сільський клуб.

Найбільшу частину простору в городище займає, як і в давні часи, кладовище, яке видніється ще при в’їзді в село і підноситься на довгій гряді, яка проходить вздовж головної дороги. Кладовище – особливо давнє, хоча старовинні могили практично всі були знищені, що не піддається ідентифікації. На цьому місці можна знайти старовинні кам’яні хрести. До того ж на території розташування городища існує і діюче кладовище, на якому маються особливо примітні поховання. Наприклад, на невеликій ділянці кладовища, з лівого боку від дороги, мається поховання ясновидиці Марії Резіцкой або «російської Ванги», про дар якої до цих пір ходять легенди. Тут же неподалік похований і Влас Степанов, який мав славу досвідченим бджолярем, могилу якого закриває величезна кам’яна плита.

На місці городища розташовується і дворянський некрополь, на якому маються поховання учасника Кавказької битви генерал-майора Вревському Іполита Олександровича, а також генерал-губернатора при Туркестанському краї – Вревському Олександра Борисовича. Неподалік від цих місць розташована могила його матері – Вревська Євпраксії Миколаївни, яка була доброю знайомою Пушкіна А.С. Вважається, що саме з образу Євпраксії Миколаївни поет писав образ Тетяни Ларіної зі свого роману «Євгеній Онєгін».

Єдине у своєму роді згадка про городище в псковських літописах значиться в той період, коли сталася облога Врев в 1426 році війська Вітовта, який був найбільшим литовським князем.

Писцовойкниги, що датуються 1585-1587 роками, оповідають про різке скорочення чисельності тяглих дворів, розташованих на фасаді городища. У третій книзі, присвяченій писарським літописам, городище позначається абсолютно порожнім. До даного проміжку часу залишилися видно тільки сліди раніше перебували тут монастирів – жіночого Покровського і чоловічого Іллінського. Можна сказати, що до 18 сторіччя Врев був центром всього Вревському повіту при Псковської губернії, а після того, як був скасований повіт, став цвинтарем Мясовской волості при Островському повіті тієї ж губернії.

Деяка частина раніше належали Вревський повіту земель, була завітала Російським Імператором Павлом I князю Куракіну. До 1810 Куракін звів у городище церква в ім’я Святих Апостолів Павла і Петра. Храм цей був зроблений однопрестольний і виконаний в готичному стилі. До того ж церква була забезпечена багате виконаної ризницею, а також різноманітною дорогоцінної начинням. Освячення храму Павла і Петра відбулося в наступному році в лютому-місяці. Церква простояла в городище зовсім недовго – відразу після смерті князя почали відбуватися постійні руйнування, і в 1828 році храмовий звід повністю обвалився.

Неподалік від городища Врев знаходяться такі маєтки як: Александрово, Голубова, Михальова. Всі ці садиби колись були об’єднані якимсь фактом того, що в певний період часу їх власниками були представники одного зі знатних родів – баронів Вревський. Перераховані садиби були повністю розграбовані, після чого спалені під час революції 1917 року.

На даний момент городище входить до складу території меморіального Державного природно-ландшафтного та історико-літературного музею-заповідника імені А.С. Пушкіна під назвою «Михайлівське».

 

Посилання на основну публікацію