Соціальний сектор

Чисельність населення розвинених країн в цілому зростає повільно і за прогнозом ООН до 2050 р збільшиться лише на наскільки десятків млн.чол. (Багато в чому за рахунок імміграції – див. Нижче). Тут низька народжуваність (1,7 дитини на жінку), і хоча ООН прогнозує її невелике зростання, вона не досягне в майбутньому потрібного для збереження чисельності населення коефіцієнта – 2,1 дитини на жінку. Причому в ряді країн ситуація ще гірше – до 2050 р прогнозується скорочення чисельності населення в Японії, Німеччині, Італії, більшості країн ЦСЄ. У той же час населення США, Канади, Франції, Великобританії буде рости непоганими для розвинених країн темпами. Але ж динаміка приросту робочої сили багато в чому визначають темпи зростання ВВП.

Одним із способів вирішення цієї проблеми є широкомасштабна імміграція – 5 млн. В 2011 р Але якщо країни переселенського капіталізму з їх великим досвідом імміграційної політики – США, Канада, Австралія – змогли адаптуватися через контрольовану імміграцію до того, що на відміну від минулих століть мігранти приїжджають в основному з менш розвинених країн, то міграція до Європи, які раніше не спостерігалася і тому слабо контрольована, створює проблему недостатньої адаптації багатьох мігрантів (особливо з мусульманських країн) до місцевих економічних, культурних і психологічним вимогам. Про велике значення імміграції для розвинених країн говорить частка їх населення, народженого за кордоном – в 2010 р в Канаді, Австралії і Новій Зеландії вона становила 21-22%, в США – 13,5%, в Німеччині та Іспанії – приблизно стільки ж , близько 7% – в інших провідних європейських країнах і лише 1-2% в Південній Кореї і Японії.

Іншою проблемою є старіння населення розвинених країн. Збільшення тривалості життя привело до того, що частка осіб які досягли 60 років в їх населенні постійно зростає і в 2013 р становила вже 23%, а до 2050 р очікується її збільшення до 32%. В результаті зменшується приріст робочої сили. Якщо в 2000-2007 рр. зайнятість в країнах ОЕСР росла середньорічними темпами в 0,9%, то в 2012-2017 рр. прогнозується її зростання темпами в 0,6%, в 2018-2030 рр. – 0,4% (при цьому особливо невеликий це зростання буде в єврозоні, а в Японії чисельність зайнятих буде продовжувати скорочуватися).

До того ж основна маса людей похилого віку вже не працює і, більш того, отримує суттєві соціальні трансферти від держави. Так, в США приблизно 2/3 федерального бюджету витрачається на пенсійну систему і медичну допомогу літнім. Тому зростання числа літніх громадян обертається для бюджету ще більшим напруженням в умовах, коли держборг і так досяг критичних розмірів. Але якщо люди живуть довше, то, ймовірно, вони можуть виходити на пенсію пізніше. Тому основним способом вирішення цієї проблеми буде поступове збільшення віку виходу на пенсію. У Франції планується збільшення пенсійного віку до 62 років (проти нинішніх 60 років), Німеччини – 67 років (65-67 років), США – 69 років (65 років) і т. Д.

Безробіття є суттєвою проблемою, але переважно для європейських країн з їх низькими темпами економічного зростання і жорсткої система найму і звільнення. Якщо в 2014 р в США безробіття склало 7,4% економічно активного населення (перед кризою – 4,5-5%), то в єврозоні – 12,2% (7,5-9%). Японії ж з її скорочується економічно активним населенням і системою довічного найму в багатьох компаніях вдається тримати безробіття на рівні 4-5%, також як інші розвинені країни Східної Азії з їх непоганими темпами економічного зростання.

Посилання на основну публікацію