Що таке віче?

Що таке віче? Особливості «вічової демократії» та її функції. Що таке Віче? Історичні витоки віче лежать у далекій давнині. Що тільки не мають на увазі під цим поняттям – і народні збори, і мирська сходка, та нарада, і орган «народоправства». Сучасні значення цього поняття пов’язують з нижньою палатою парламенту, газетами-журналами, видавництвом і політичною партією в Україні.

 І все-таки: Чим характеризується один з найбільш незрозумілих інститутів в історії Давньоруської держави? Роз’яснення цієї форми народних зборів історики черпають з літописів, перші згадки про які відносяться до Бєлгороду Південному (997 рік), Великому Новгороду (1016 рік), Києву (1068 рік). Віче – це одна з форм демократії і самоврядування на землях слов’янських держав в давнину і середньовіччя. Це народні збори виникло зборів племен слов’янських. В середньовічній Русі поняття «віче» мало кілька значень і означало не тільки міські, вуличні, ринкові сходи, але і просто велелюдні зібрання. Про функції віче немає однозначної думки. Одні дослідники вважають, що в стародавньої та середньовічної Русі воно не було справжнім народовладдям, так як фактичні рішення приймалися правлячою верхівкою (князь, бояри, ієрархи церкви). Інші дотримуються думки, що в давньоруський період – віче – це вищий владний орган руських земель. Деякі дослідники поділяють думку про своєрідне двовладдя (княжому та вічевому).

 Повноваження вічових зборів поширювалося на широке коло питань у справах поточним або невідкладним. Віче – це й одна з судових інстанцій. На ньому затверджувалися закони, розподілялися земельні наділи, обиралися і зміщувалися посадові особи. Рішення про оголошення війни і укладення миру, розпорядження фінансовими ресурсами, княжим столом. У разі згоди більшості присутніх рішення приймалося. Однак не завжди це вдавалося зробити відразу. Відбувалися і фізичні сутички, і повторні збори для прийняття угод. З княжих статутів та літописів відомо, що князь також володів деякої особливої законодавчої та судової владою, окремої від віче. «Важливі» постанови складалися у вузькому колі наближених. І він одноосібно міг розпоряджатися фінансами і землею.

 Тільки князю був довірений збір данини. Віче не завжди погоджувався з політикою князя. Зовні демократичні вічові зборів були все більше підконтрольні боярської аристократії. Учасниками народних зборів могли бути «мужі» (глави племен, поселень, пологів, князівств). Права на віче могли бути різні, виходячи із соціального статусу, або в усіх могли бути рівними. Найбільш відоме народне віче в Новгороді було багатоступеневим. Крім міського віча, були зборів решт і вулиць. Народні збори і в «пригородах» (селах і маленьких містечках) підпорядковувалися «старшим». Звичаї сільських сходок приймати рішення «всім світом» – громадою, збереглися аж до початку ХХ ст. На вічевому майдані в особливій вежі (гридниці) розміщався дзвін. Скликаючи віче, дзвонили в дзвони. З трибуни (ступеня) віщали оратори.

А площа була облаштована лавами. «Вічова демократія» досягла свого найвищого розвитку й довше всього утримувалася у Великому Новгороді і Пскові. Після приєднання їх до Москви, віче повсюдно було скасовано. У південноруських і західноруських землях воно зберігалося аж до 1569 р.

ПОДІЛИТИСЯ: