Що таке ідеалізм?

Термін «ідеалізм» об’єднує кілька філософських концепцій. Загальне підставу цих навчань – ідея про первинну роль свідомості і вторинність матерії. Деякі філософи навіть схильні вважати цю дихотомію (ідеалізм – матеріалізм) сутністю філософської науки.

Витоки філософії ідеалізму сучасні вчені бачать в працях Платона, проте сам термін вперше вжив Лейбніц у 1702 р. В Західній філософії прийнято вважати, що ідеалізм має безліч різновидів, незалежних один від одного, в той час як у філософії радянського періоду прийнято обробити ідеалізм на дві категорії: об’єктивний (бере за основу дійсність, якусь сверхіндивідуальну свідомість) і суб’єктивний, який ототожнює знання про світ із змістом свідомості особистості. Класичний приклад об’єктивного ідеалізму – філософія Платона, що пояснюється його релігійно-міфологічними уявленнями. До цього ж напрямку можна віднести погляди теософів Августина і Фоми Аквінського.

Суб’єктивний ідеалізм почав формуватися з ослабленням впливу церкви на людину, коли посилилися індивідуалістичні мотиви. Одним з перших представників суб’єктивного ідеалізму по праву вважають Декарта, чиї ідеї розвинули Вірили і Юм. Якщо говорити про відносно сучасних тенденціях, суб’єктивний ідеалізм був властивий Фіхте, а об’єктивний – Шеллінґу і Гегелем. В роботах Канта можна спостерігати поєднання обох напрямів – суб’єктивізм в тому, що стосується апріорних форм свідомості суб’єкта, і об’єктивізм – у визнанні сверхіндивідуального характеру цих форм.

Як було сказано вище, Західна філософія визнавала множинність форм ідеалізму. Так, в період кризи чітко виділилися такі форми, як неопозитивізм, неотомізм і екзистенціалізм, які оформилися в окремі вчення. У психології є свої трактування даного терміна, які пов’язані з певним душевним настроєм і ставленням суб’єкта до практичної дійсності, на противагу філософського ідеалізму, який являє собою теоретичне ставлення людського розуму до мислимої дійсності.

Посилання на основну публікацію