Психічні основи формування виконавської техніки

У професійному і передпрофесійна музичній освіті значне місце займає навчання грі на музичному інструменті. З нього починається підготовка не тільки майбутніх виконавців-інструменталістів, а й теоретиків, композиторів, диригентів, вчителів музики. На інструментальному навчанні базується формування майбутнього музично розвиненого любителя. Всі ці численні категорії учнів постійно зустрічаються з однією з кардинальних проблем музично-виконавського мистецтва – проблемою формування музично-виконавської техніки.
У мистецтвознавчих та музично-педагогічних дослідженнях другої половини ХХ ст. було прийнято акцентувати важливість і пріоритетність мистецької складової музичного мистецтва і вторинність технічної. Однак сама така постановка питання була покликана привести їх у рівновагу зі складаним до того уявленнями про пріоритетність технічного розвитку навчаються. Техніці приділяли і приділяють багато уваги не випадково: поза втілення музично-художнього образу, як би він не був досконалий, музичного мистецтва не існує. Зміст і форма в ньому нерозривні, а форма, саме її існування визначається технікою виконавця.
Музично-виконавська техніка заснована на системі рухів, за складністю знаходяться на вершині психофізичних можливостей людини. Вона не є продуктом ні чисто фізіологічної, ні чисто психічної природи: тільки поєднання цих підходів може призвести до розуміння механізмів її розвитку.
Існує безліч посібників щодо формування та розвитку виконавської техніки стосовно до різних видів музичної діяльності. Їх вивчення необхідно, але слід мати на увазі, що методичний характер переважної більшості подібних посібників не дозволяє зрозуміти психофізичні закономірності формування виконавської техніки взагалі.
З іншого боку, дослідження з психофізіології, що грунтуються на докладному аналізі рухів і їх систем з урахуванням даних біології та анатомії, значною мірою відірвані від розуміння специфіки музично-виконавських рухів, так як останні найтіснішим чином пов’язані з тими художніми проблемами, які вони покликані « озвучити ».
Із сучасних досліджень найбільш вдало поєднання різних підходів до проблеми техніки музиканта-виконавця – художньо-музичного, психофізіологічного та методичного – здійснено, на наш погляд, в роботі Г. М. Ципіна «Виконавець і техніка» (1999). У ній розглянуті питання технічної обдарованості як однієї зі складових музично-виконавського таланту, простежено коротка історія становлення поглядів на формування техніки музиканта-виконавця, освітлено зміст різних сторін та етапів формування технічних умінь і навичок в учнів музиці у взаємозв’язку з розвитком їх мислення, індивідуально психологічних особистісних властивостей, музичних здібностей і вольових якостей. У даному розділі ми, не заглиблюючись в окремі сторони формування технічної майстерності, простежимо общепсихологические підходи до формування музично-виконавських рухів, а також висвітлимо найбільш загальні проблеми, що виникають при оволодінні технікою.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також:
Акорди лінеарних функцій