Фізіологія навику

Поведінка людини здійснюється за допомогою дій, а для вираження дій служать руху. Як компоненти дій, рухи є функцією від дуже складних психічних процесів – сприйняття ситуації, осмислення, передбачення результатів і т. Д., Тому будь-яке вивчення руху повинно виходити за рамки фізіології рухового апарату (С. Л. Рубінштейн) [6. С. 448].
Розрізняють руху довільні і мимовільні. Принципи класифікації рухів на довільні і мимовільні, а також основні закономірності довільних рухів вивчав І. М. Сєченов. Їм виведено, зокрема, положення про те, що всі довільні рухи стають підлеглими волі вже після того, як вони заучені, причому чим завчені рухи, тим легше воно підкоряється волі, і навпаки (цит. За: [6. С. 449] ).
Основними властивостями руху є: 1) швидкість (швидкість проходження траєкторій); 2) сила; 3) темп (кількість рухів за певний проміжок часу, що залежить не тільки від швидкості, але і від інтервалів між рухами); 4) ритм (тимчасової, просторовий і силовий); 5) координованість; 6) точність і влучність; 7) пластичність і спритність (класифікація С. Л. Рубінштейна).
Характер рухів обумовлений як об’єктами, на які вони спрямовані, так і установкою суб’єкта, що здійснює руху, на відповідність даним властивостям і ступінь їх вираженості.
Серед багатьох видів рухів (руху пози, локомоції, виразні рухи обличчя та ін.) Музикантів особливо цікавлять робочі руху, до яких, власне, і належать руху, совершающиеся в процесі музичного виконавства. Точність, швидкість, скоординованість робочих рухів, їх пристосованість до конкретних умов, в яких протікає трудовий процес, влучність, спритність мають істотне значення для успішності діяльності, як в плані точної реалізації задуму, так і щодо економії сил. У цьому сенсі музично-виконавські руху мають загальну природу з рухами майстра, що виконує роботу з матеріалом, що вимагає точних, спритних і скоординованих рухів (хірурга, ювеліра, скульптора), а також спортсмена, жонглера, танцівника.
Будь-яка дія людини будується на основі деяких первинних автоматизмів і, у свою чергу, в процесі виконання породжує нові, більш складні автоматизми. Ці утворюються в результаті вправи, тренування, виучки автоматично виконувані компоненти свідомої діяльності людини є навичками [6. С. 454].
Спочатку, коли людина приступає до будь-якої нової для нього діяльності, йому доводиться свідомо контролювати не тільки всі дія, спрямована на певну мету, але й окремі руху або операції, за допомогою яких він його здійснює.
У результаті повторного вирішення цього завдання людина здобуває можливість виконувати дану дію як єдиний, цілеспрямований акт, не ставлячи собі за мету свідомо підбирати для нього способи виконання та переміщати свою мету з дії цілому на окремі операції щодо його виконання. Це вимкнення з поля свідомості окремих компонентів свідомого дії, з яких воно виконується, називається автоматизацією, а автоматизовані компоненти і є навички [6. С. 454].
Жодна форма складної свідомої діяльності людини, у тому числі музично-виконавської діяльності, не є проста сума навичок. Але разом з тим, навички входять в будь-яку діяльність необхідною складовою частиною; тільки завдяки поступовому виключенню зі свідомості все більшого числа простих операцій, людина опановує все більш складними формами діяльності, так як отримує можливість спрямовувати вивільняється свідомість на більш складні цілі.
Процес автоматизації має багатоступеневий характер. У міру оволодіння діяльністю людина автоматизує всі ускладнюються дії.
Останні, автоматизуючи, перестають бути свідомими діями і стають навичками, створюючи тим самим основу для оволодіння ще складнішими діями.
Для вироблення навички необхідно організувати більш-менш складну систему операцій так, щоб вона функціонувала як єдине ціле. Для цього потрібно, щоб приватні завдання, що виконуються підлеглими автоматизації діями, були вбрані в більші, спільні завдання, в які вони включаються як ланки.
Звичка не можна розглядати як затверділу, незмінну систему рухів. Усередині своєї стійкості навик зберігає гнучкість, пластичність, здатність до самовдосконалення, на якій будується навчання.
Навички утворюються за допомогою вправи, в процесі повторення якого вони вдосконалюється і якісно видозмінюються. Як вказує С. Л. Рубінштейн, без повторення немає вправи, але повторення, оскільки воно є відтворенням і закріпленням, не вичерпує вправи; в процесі вправи відбувається і удосконалення [6. С. 458]. С. Л. Рубінштейн неодноразово підкреслював змінюється характер вправи, що суперечило поширеним раніше концепціям механістичного повторення дії в процесі формування досвіду. Подібна дискусія знайшла масштабне відображення в концепціях формування виконавської техніки, зокрема, поширеною впродовж тривалого періоду механістичної концепції (А. Герц, І. Ложье, Ф. Калькбреннер та ін.)
У вдосконаленні навику є дві проблеми: проблема першого успіху і проблема його закріплення (Е. Торндайк). Залежно від співвідношення даних процесів шикуються криві навчання. Криві з позитивним прискоренням характерні для навичок, в яких перші успіхи даються повільно, але при повтореннях руху дають більш швидкий успіх, ніж спочатку. Криві з негативним прискоренням виникають тоді, коли перший успіх був досягнутий відносно швидко, але подальші періоди дають прогресивно менший ефект. Це більш поширений тип кривих навчання, властивий тим випадків, в яких входження в нову область здійснюється легко внаслідок наявності у суб’єктів попередніх навичок, а також значного інтересу до діяльності. Формування навички може відбуватися також стрибкоподібно.
Істотне значення для раціональної організації вироблення навичок має їх взаємодія. У ньому виділяють два моменти: інтерференцію і перенесення.
Інтерференція – це гальмує взаємодію навичок, при якому вже сформовані навички утрудняють утворення нових або знижують їх ефективність. Під перенесенням розуміють поширення позитивного ефекту від вправи одного навику на інші [6. С. 461-462].
Як приклад інтерференції в навчанні музичного виконавства можна навести невірно завчену аппликатуру, що тривалий час буде гальмувати утворення вірних апплікатурних навичок. На явищі переносу засновані, зокрема, рекомендації Ф. Бузоні, який радив кожному виконавцю створити своєрідну «комору» з добре відпрацьованих технічних елементів, і при розучуванні нового твору переносити відповідний елемент в тканину твору, адаптуючи його до особливостей цієї тканини. Оскільки ноти в кожному конкретному творі будуть інші, то вони вимагають, строго кажучи, іншого навику. Проте загальні елементи конкретного епізоду, що містить, наприклад, октавні пасажі, з вивченими раніше октавними гаммами дозволять швидко адаптувати наявний навик до нового, що значно скоротить час технічної роботи в цілому [2].
В. І. Петрушин, поширюючи закономірності формування досвіду взагалі на процес оволодіння музично-виконавською технікою, називає наступні етапи формування досвіду:
1. Принаймні вправи окремі частини руху зливаються в одне, складне. Наприклад, при розучуванні гами руху пальців і руху руки по клавіатурі (грифу) стають злитими. Це відображає общепсіхіческую закономірність необхідності підпорядкування приватних завдань більш великим, про яку йшлося вище.
2. Усуваються зайві рухи. Наприклад, у початківців піаністів рука перестає сіпатися при кожному русі пальця.
3. З’являється необхідна координація між руками, а також координація рук і ніг, музикант починає виконувати різними руками різні типи рухів. Рухи спрощуються, стають безперервними і прискорюються.
4. Зоровий контроль за виконанням руху змінюється мускульним. Музикант отримує можливість грати і виконувати руху, не дивлячись на інструмент.
5. Виробляються специфічні сенсорні синтези, які дозволяють оцінювати і координувати роботу різних аналізаторів. Приміром, уявлення музичного образу автоматично викликає потрібне виконавську рух.
6. Увага вивільняється від контролю за способами діяльності і переноситься на одержувані результати.
7. Підготовка наступного дії починається безпосередньо в момент виконання попереднього. Таке попереднє усвідомлення подальших дій у психології називається антиципацією [5. С. 40].

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Ужиткові лади