Трагіки і комедіографи грецького театру

Батьком грецької трагедії по праву називають Есхіла (525-456 рр. До н. Е.). Його внесок у становлення грецького театру важко переоцінити. Він почав свою діяльність, коли театральне мистецтво перебувало на початковій щаблі свого розвитку. У популярній тоді трагедії був відсутній драматичний конфлікт і переважали пісні хору, а всі ролі виконувалися одним актором. Спочатку і в творах Есхіла пісні займали значне місце, але поступово хор втрачає своє основне значення. Головну увагу автор зосередив на розвитку драматичної дії, яке дозволяло тримати глядачів у напрузі. З цією метою Есхіл ввів спочатку другий, а потім і третього актора. Характери його героїв не змінюються протягом спектаклю.
Більшість трагедій Есхіла написано на міфологічні сюжети, а тому він зосередив увагу на життя богів, наділених непорушним правом вершити долі людей. І горе тому чоловікові, який наважиться піднятися вище всесильних богів: його чекають гнів і кара. Есхілу належало близько 90 п’єс, але до нас дійшли лише 7. Найбільш відомі з них: «Перси», «Семеро проти Фів», «Орестея», «Агамемнон», «Прикутий Прометей».
Популярні в Стародавній Греції були твори Софокла (бл. 496-406 рр. До н. Е.). Автор 123 трагедій, з яких до нас дійшло тільки 7. Розквіт його творчості був пов’язаний з століттям Перикла, його друга. Софоклу багато чого вдалося змінити у грецькій трагедії після Есхіла: він ввів у дію третього актора, збільшив склад виконавців до 15 осіб, скоротив обсяг партій хору. Йому ж належить винахід театральних декорацій. Головну увагу він зосередив не так на зовнішніх подіях, а на внутрішньому світі своїх героїв. На відміну від Есхіла, він показує людей не такими, якими вони є, а якими вони повинні бути. Герої Софокла – сильні, майже не сумніваються натури, вони частіше дивляться на землю, ніж на небо. Кращі твори Софокла – «Антігона», «Цар Едіп», «Електра».
Вплив Софокла на творчість іншого, не менш знаменитого давньогрецького драматурга Евріпіда (бл. 480-406 рр. До н. Е.) Було величезним. Евріпід створив близько 90 творів, більшість з яких присвячено міфологічних сюжетів. Серед дійшли до нас п’єс такі шедеври, як «Медея», «Іполит», «Гекуба», «Електра», «Андромаха», «Іфігенія в Авліді».
За життя Евріпіда справедливо називали «філософом на сцені» і «найтрагічнішим з поетів» (Арістотель). Багато змін вніс Евріпід у драматургічну і театральну техніку. Він майже звів нанівець значення хору, пісні якого тепер служили лише фоном для розігрується дії. У ході п’єси хор став виконувати роль музичного антракту. Набагато більшу увагу Евріпід почав приділяти характерам дійових осіб. Світ людських пристрастей, гострих психологічних переживань і душевного надлому – ось що особливо цікавило автора. Він умів показувати такі драматичні конфлікти, які тримали глядачів у постійній напрузі. Використовуваним міфологічних сюжетів він надавав цілком сучасне звучання. У трагедії Евріпід включав побутові та любовні сцени та епізоди, тому його п’єси втрачали героїчний характер. Він зображував людей такими, якими вони були насправді. Сучасникам не подобалося прагнення драматурга до реалістичного зображення, а тому за життя він не був популярним у глядачів.
Не менш відомим було комедійне творчість Арістофана (бл. 445-385 рр. До н. Е.). Його комедії «Вершники», «Хмари», «Оси», «Світ», «Лісістрата», «Жаби» користувалися величезним успіхом у грецької публіки. Сатиричний, який викриває сміх Арістофана звертав людей до добра, любові і взаєморозуміння, тому він довго виступав у ролі вчителя і вихователя афінського суспільства, особливо молоді. Ледве його герої з’являлися на сцені у своїх дивних костюмах і масках, лунав дружний сміх глядачів.

ПОДІЛИТИСЯ: