Неороманський стиль

Сутність неороманського стилю

Неороманського стилем називають європейське течія в мистецтві 19-го століття, зразком для якого послужило романське мистецтво XI-XII століть.

Неороманського напрямок відноситься до течії неоісторизма, яке було популярно серед художників і архітекторів кінця XIX – початку XX століть. Даний стиль поширювався в основному лише в США і Канаді в 1870 – 1920.

Романським називають зазвичай період в архітектурі Європи, який почався приблизно в 1000 році і тривав аж до появи готичної архітектури. Крім архітектури романський період в мистецтві проявився як в скульптурі, так і в живописі. Живопис тієї епохи існувала за візантійськими иконографическим традиціям, пов’язаним з найбільш поширеною в той час церковною тематикою.

Історія неороманського стилю

Неороманського напрямок в архітектурі виникає під впливом ідей романтизму, а також праць таких німецьких архітекторів, як Г. Хюбш і Дж. Рескін. Неороманський стиль є одним з найбільш ранніх проявів історизується напрямки в архітектурі.

Художньо-естетична композиція неоромантизму орієнтується на форми європейської архітектури романського періоду. Спочатку неоромантизм склався в Німеччині і був названий «стилем круглих арок», він з’являється тут як реакція на класицизм і неоготику XVIII століття в процесі пошуку національного стилю.

Зразками для неороманського архітектури служили фасади ранньохристиянських релігійних споруд, тобто форми не тільки романської, а й візантійської архітектури. Найбільш характерними ознаками раннього неороманського стилю є:

  • мотиви напівциркульних арок на колонах;
  • монументальність і лаконічний характер фасадів;
  • спрощений в порівнянні з істинним романським стилем декор.

На початку свого розвитку неороманський стиль застосовувався в деяких утилітарних спорудах, таких як залізничні станції або навчальні заклади, а також в храмовій архітектурі (наприклад, церква Святого Людовика в Мюнхені, 1844, архітектор – Ф. фон Гертнер).

Особливо часто неороманський стиль використовувався в спорудах протестантських храмів (за винятком англіканських). Це відбувалося в зв’язку з тим, що в багатьох напрямках протестантизму неоромантизм сприймався як символ звернення до «чистого» християнства раннього Середньовіччя. Конструктивна основа таких споруд була близька до неоготичному будівлям, але стрілчасті арки тут замінялися напівциркульними. Примітно, що в неороманском стилі будувалися також і синагоги (наприклад, Стара синагога в Дрездені, 1840, архітектор – Г. Земпер).

До середини XX століття неороманський стиль набуває широкого поширення в архітектурі Європи та Північної Америки. Тепер це система декоративного оформлення споруд з сучасними будівельними конструкціями. При цьому в неороманском стилі продовжують будуватися навчальні заклади (наприклад, головний будинок Смітсонівського інституту у Вашингтоні, 1855, архітектор – Дж. Реник), ратуші, вокзали. Неороманського напрямку цей час зачіпає будівництво нових і реконструкцію старих замків в Німеччині (наприклад, Вартбург, 1890, архітектор – Ф.В. Зельцер).

Треба сказати, що під впливом наукових досліджень середньовічної архітектури з другої половини XIX століття будівлі в неороманском стилі набувають велику схожість з прототипами. З’являються поліхромні фасади, широко застосовується необроблений камінь, рясний різьблений декор, аркатурних пояса, вертикальні домінанти у вигляді круглих або квадратних в плані веж (наприклад, будівля Музею природної історії в Лондоні, 1881, архітектор – Ф. Фоук). Примітно, що через конструктивні складнощів кам’яного будівництва і його дорожнечу неороманський стиль порівняно рідко зустрічається в архітектурі приватних європейських будівель.

На розвиток неороманського стилю в США і Канаді великий вплив зробив архітектор Г. Річардсон, який створив особливий варіант стилю, що відрізняється підкресленою монументальністю. У спорудах Г. Річардсона використовувалися декоративні можливості таких матеріалів, як:

  • цегла;
  • граніт;
  • пісок.

Будинки мали складну профілювання вікон і порталів, характеризувалися наявністю великої кількості склепінних перекриттів замість сучасних металевих конструкцій (наприклад, церква Трійці в Бостоні, 1877). Перероблені Ричардсоном форми неороманського стилю набули широкого поширення в проектуванні приватних будинків і вілл.

У внутрішньому декорі неороманського стилю використовувалися арочні отвори, вітражі, мозаїка, а також масивна дерев’яна меблі простих форм, як прикраса якої нередкопріменялісь різьблені орнаменти.

Будівля Бредбері-білдінг

Даний пам’ятник архітектури був побудований в Лос-Анджелесі на замовлення бізнесмена Льюїса Бредбері, архітектором проекту є Джордж Ваймен.

Відомо, що первісна вартість проекту становила 175 тисяч доларів, проте, до кінця будівництва ця сума збільшилася до 500 тисяч. Примітно, що Бредбері не дожив до відкриття споруди в 1893 році всього кілька місяців.

У травні 1977 року Бредбері-білдінг був привласнений статус Національного історичного пам’ятника. На даний момент в будівлі розташовується відділ внутрішніх розслідувань поліцейського департаменту Лос-Анджелеса і ще ряд інших офіційних установ, деякі приміщення здаються в оренду.

У цьому будинку кілька разів відбувалися зйомки фільмів. На сьогоднішній день Бредбері-білдінг є досить непримітним будівлею, оскільки не дуже виділяється на тлі інших будівель Бродвею, чого не можна сказати про внутрішній декорі. Італійська мармурові сходи, мексиканська плитка для підлоги, французькі чавунні перила, а також найбільший в ті часи вітраж під куполом роблять цю будівлю безпрецедентним архітектурним шедевром.

Посилання на основну публікацію