✅Музично-пісенна творчість трубадурів, труверів

Музично-поетична творчість бродячих музикантів – трубадурів і труверів – спиралася на французькі народні традиції. Не збереглося імен авторів більшості пісень, але й те, що відомо (текст і слова близько 250 пісень), вражає різноманітністю тематики і жанрів.

Це пісні альба (пісні світанку), пасторалі (пастуші пісні), пісні хрестоносців, пісні-діалоги, плачі, танцювальні пісні та балади. Їх головні теми – лицарське оспівування Прекрасної Дами, ідеал мовчазної відданості, любов і зрада, розставання закоханих на світанку, прославляння радощів кохання, чарівності весняної природи. Їх героями стають винахідливий лицар і дама його серця – спритна, дотепна пастушка.

Поет-співак – трубадур – зазвичай сам писав вірші і музику, що, безсумнівно, вимагало великої майстерності.

Недарма слово «трубадур» (фр. Troubadour) означає:

  • «винахідник»;
  • «творець»;
  • «пописувач».

Трубадура нерідко супроводжував його супутник – менестрель (у Франції його називали жонглером). Менестрелі співали пісні свого пана, а іноді підбирав або складав до них мелодії. Істотний вплив на музично-пісенне мистецтво трубадурів зробила народна творчість.

Слова і музика пісень трубадурів відрізняються вишуканістю і тонким художнім смаком. Їх вірш побудований на певному числі складів і особливому ритмічному русі, кількість віршів у строфі не обмежена ніякими правилами.

За словами О. С. Пушкіна,

«трубадури грали римою, винаходили для неї всі можливі зміни віршів, придумували найскрутніші форми», вони «звернулися до нових джерел натхнення, оспівали любов і війну…».

Дійсно лицар-герой здійснює військовий подвиг на честь Прекрасної Дами, любов надає йому сили і надихає на мужні вчинки. Одним з найбільш талановитих поетів-співаків трубадурів був Бертран де Вентадорн (1140-1195), який оспівував весну, природу, сонце, а головне, любов – найбільше благо життя, дароване людям.

В одному зі своїх творів він оспівував дружину свого сеньйора, з якою змушений був розлучитися:

Ні, не повернуся я, милі друзі,
У наш Вентадорн: вона до мене сувора.
Там чекав любові – і чекав марно я,
Мені не дочекатися жереба іншого!
Люблю її – то вся провина моя,
І ось я вигнаний в далекі краї,
Позбавлений колишніх милостей й даху …
Не вберіг я серце від вогню,
І полум’я пече сильніше кожним днем,
І не повернути безтурботного минулого.

Але я любові не здивуюся моєї, –
Хто Донну знав, все для того зрозуміло:
На цілому світі не знайти милею
Красуні привітною і ставний.
Вона добра, і немає її ніжнішої, –
Зі мною одним вона строга, перед нею
Ніяковію, щось бурмочучи невиразно …
Навіщо ж Донна настільки строга зі мною?
Навіщо мене гониш з очей геть?
Ах, чекати любові душа моя втомилася!

Розквіт творчості трубадурів належить до останньої чверті XII – першої чверті XIII в. На зміну трубадурам прийшли трувери у Франції та мінезингерів – «співаки любові» – у Німеччині.

Їх музично-пісенна творчість більшою мірою було пов’язано з церковними, духовними традиціями. Вони, як і трубадури, прославляли піднесену, ідеальну любов, пов’язану з культом Діви Марії. Їхні вірші стають простіше за формою, в них немає витонченого римування і ускладнених віршованих розмірів.

З поетів-мінезингерів велику популярність здобув Тангейзер (близько 1205-1270), що створив безліч танцювальних пісень. Пізніше про нього писали композитор і письменник-романтик Е. Т. А. Гофман, поет Г. Гейне, йому присвятив свою оперу німецький композитор Р. Вагнер («Тангейзер»). Образ поета-лицаря виведений в опері «Трубадур» італійського композитора Джузеппе Верді.

Посилання на основну публікацію