Мистецтво Японії і Китаю: традиції, спадщина, стилізація

Протягом століть багатюща культура Японії і Китаю розвивалася майже в повній ізоляції від Європи і Росії. Більш-менш активна взаємодія з Китаєм почалося тільки в XVIII столітті, з Японією – і того пізніше, у другій половині XIX століття. Однак це не завадило самобутнього мистецтва Східної Азії зайняти гідне місце в світовій історії.

Китай. Особливості

Китайське мистецтво формувалося зовсім інакше, ніж європейське. У ньому не було послідовної зміни різних стилів, та й самі стилі відрізнялися не тільки творчим методом, скільки застосуванням тих чи інших матеріалів і технічних прийомів.

Китайські майстри багато уваги приділяли теоретичним питанням: в трактатах про мистецтво, наприклад, описані вісімнадцять видів контурних ліній і шістнадцять видів мазків, що підходять для зображення гір.

Китайська художня традиція започаткована на спогляданні природи. Особистість художника в ній має другорядне значення, а мистецтво не так схильне до зовнішніх впливів, як європейське. Живописець в Китаї не стільки висловлював себе, скільки запам’ятовував навколишній світ, намагаючись передати всю його складність і красу. Стилі при цьому розрізнялися манерою письма, а тим, який саме стан пейзажу потрібно зобразити: «потік, що біжить», «бамбуковий лист на вітрі», «небеса, що прояснилися після снігопаду» …

Традиції Китаю і природа Японії

Китайська національна живопис отримала назву гохуа, що в перекладі означає «живопис нашої країни». Це дуже давнє мистецтво, нерозривно пов’язане з розвитком каліграфії. У них можна знайти багато спільного: матеріали, інструменти та техніка листа – не об’ємна, а лінійна, без використання кольорів і світлотіні.

Традиційна китайська картина написана тушшю або аквареллю на шовку, бавовні, прядив’яної тканини або на спеціальному папері та виконана у формі сувою, вертикального або горизонтального. Зображення створюється за допомогою кистей різної товщини, від п’яти міліметрів до п’яти сантиметрів.

Японці здавна обожнювали природу і оспівували її як в літературних пам’ятках, так і в творах скульптури і живопису. Скульптура – найдавніший жанр японського мистецтва: перші ідоли «дог у» з’явилися тут ще за кілька тисяч років до початку нашої ери. Подальший розвиток скульптури було тісно пов’язане з поширенням в Японії буддизму.

Найдавніші японські картини представляли собою яскраві горизонтальні сувої, на яких зображувалися в основному пейзажі або сюжети літературних творів. Найбільш ранні з них датовані X століттям.

Пізніше в Країні висхідного сонця придбала популярність монохромна акварель, а в першій половині XVII століття з’явився жанр кольоровий ксилографії (гравюри на дереві) – Укійо-е (буквально: пливе світ). На таких гравюрах зазвичай зображувалися сцени з повсякденного життя японських городян.

Після того як європейці встановили постійні контакти з Ост-Індією і познайомилися з китайським образотворчим мистецтвом, в західних країнах народилося особливий напрямок – шинуазрі (від фр. Chinoiserie), або «китайщина». Воно поширилося на живопис, декоративно-прикладне мистецтво, костюм, ландшафтний дизайн. В оформленні інтер’єрів увійшли в моду ширми і порцеляновий посуд, в архітектурі – обриси пагод, в костюмі – кольору і лінії, характерні для китайського живопису на шовку.

Шинуазрі вважається гілкою європейського рококо.

Японське мистецтво стало джерелом натхнення для багатьох європейських художників. Зокрема, Сезанн і Моне створили цілі серії робіт на основі традиційної японської кольорової гравюри. Чи вплинула вона і на творчість Вінсента Ван Гога: він із захопленням вивчав твори майстра укійо-е Хокусая. До «японизма» відносять деякі роботи американського художника Уістлера, який жив і творив у Великобританії.

Вплив японської культури відчувається також у багатьох творах стилю модерн: воно відбилося в узорах, орнаментах, формі ваз, посуду.

В Японії, як і в Китаї, каліграфія вважається одним з мистецтв і носить назву сьодо («шлях письма»)

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Чудові фрески