✅Мистецтво джазу і його витоки

ХХ століття, століття електрики і атомної енергії, з повним правом можна назвати і століттям джазу. Цей найважливіший пласт музичної культури увібрав в себе європейські традиції і негритянську народну музику, вивезену рабами-невільниками на Американський континент.

Тут їй судилося дати зовсім несподівані паростки, що сформували своєрідне, єдине у своєму роді мистецтво. Одночасно джаз поклав початок розвитку сучасної популярної та розважальної музики.

Починаючи з XVI ст. музика, пісні і танці народів Африки, відмічені рідкісною і оригінальною красою, стали проникати в Північну Америку. До середини XIX ст. ця музика взагалі не розглядалася як мистецтво. Лише після Першої світової війни почався її переможний хід по містах Америки і Європи.

Щоб зрозуміти суть мистецтва джазу, звернемося до його глибинних витоків – африканської народної музики. Які характерні риси їй притаманні?

Головне – це складний ритм, створюваний грою на барабанах та інших ударно-шумових інструментах: всякого роду брязкальцях, дзвіночках, кастаньєтах, калаталах, палицях…

Слуху європейця часом важко вловити особливості будови і найтонші варіації такої музики. Позірні «безладний шум» і «нестерпна одноманітність» підкоряються певним законам, головним з яких є поліритмія – одночасне поєднання двох або більше різних ритмів.

Серед трьох або чотирьох учасників ансамблю є ведучий виконавець на барабані. Він вибирає певний ритм, а інші (іноді протягом декількох годин поспіль) варіюють заданий ритм, протиставляючи йому свій ритмічний малюнок. Завдання кожного з виконавців зводиться до того, щоб не допустити повторів і збігів у звучанні інструментів і голосів вокальної групи. Хлопки в долоні всіх присутніх вливаються в виникаючий дисонанс. Таким чином, при виконанні африканської музики немає поділу на акторів і слухачів: зазвичай всі беруть участь у цьому процесі.

Європейська і африканська народна музика з її ритмічною чіткістю і колективною імпровізацією складають основу американської джазової музики.

Якщо раніше композитор записував музику на папері, а музиканти прагнули до точного її відтворення, то для джазової композиції вибирається певна початкова тема. Такою темою може служити популярна пісенька або блюз, які в процесі гри обростають новими варіаціями, що мають досить мало схожості з оригіналом. Основу джазових композицій складають спірічуелс, блюзи і регтайм.

Зворушливо-проникливі релігійні наспіви спірічуелс стали відомі лише до кінця XIX ст., коли під час наукової експедиції, що вивчала побут чорношкірих рабів на Півдні США, були записані народні пісні, дивно мелодійні і одухотворені.

Через деякий час ці пісні вперше прозвучали в естрадних концертах і мали сенсаційний успіх. Зміст спірічуелс пов’язаний з біблійними сюжетами і образами. У текстах духовних піснеспівів найчастіше зверталися до Бога і пророків, але нерідко в них включали розповіді про нелегке повсякденне життя. Багато відомих композиторів використовували традиції спірічуелс при створенні своїх творів.

Чудове втілення вони знайшли у творчості американського композитора Джорджа Гершвіна (1898-1937), не випадково названого “королем джазу”.

Основу багатьох джазових композицій становить блюз, що склався в 1910-1920-і рр. Класичний блюз являє собою сумну пісню, виконувану в супроводі музичних інструментів (спочатку одним-двома співаками під акомпанемент гітари, губної гармошки або банджо – струнного щипкового інструменту).

Велике значення в блюзі має поетичний текст, присвячений темі страждання або нещасливого кохання людини, загубленого в байдужому і несправедливому світі. Блюзові «сцени» зазвичай розгортаються на тлі бавовняних полів, боліт, робочих таборів або тюрем.

У 1930-і рр. на основі міського блюзу виникає музичний напрям ритм-енд-блюз (англ. rhythm and blues). Зберігши характерні особливості блюзу, ритм-енд-блюз став більш розважальним і танцювальним. У ньому широко використовувалися новітні досягнення техніки: електромузичні інструменти, підсилювачі звуку та мікрофони. Згодом він зробив величезний вплив на деякі течії рок-музики. Блюзові мелодії знайшли втілення у творах багатьох композиторів:

  • М. Равеля (соната для скрипки і фортепіано, так звана «блюзова соната»);
  • Дж. Гершвіна (“Рапсодія в блюзових тонах”);
  • Е. Вілла-Лобоса (“Бразильська Бахіана”).

На порозі ХХ ст. народився регтайм, надалі пробив собі шлях на естрадні майданчики. Це була розважальна танцювальна музика, призначена для виконання на фортепіано. Вона складалася автором і не передбачала імпровізації.

Гра на фортепіано стала найпопулярнішою розвагою американців: від світських дам до конторських службовців, від жителів західних ранчо до мешканців тісних міських районів.

Через деякий час мотиви і ритми регтайму зазвучали у супроводі духових оркестрів, особливо улюблених в Америці. Класичний регтайм дуже простий, він сходить до побутової американській музиці кінця XIX ст., головним чином до маршу для духових оркестрів, до польці, кадрілі… Його простонародне звучання, іронічна і комедійна спрямованість використовувалися у джазовій музиці.

Популярні мелодії регтайму отримали подальший розвиток у творчості:

  • К. Дебюссі («Дитячий куточок»);
  • М. Равеля (опера «Дитя і чари»);
  • І. Ф. Стравінського («Регтайм» та «Історія солдата»).

В даний час джаз включає величезну кількість стилів і напрямків. Наприклад:

  • новоорлеанський (з колективною імпровізацією духових інструментів на тлі акомпанементу рітмогруппи – діксіленду);
  • чиказький (характеризується сольною імпровізацією після колективного виконання основної мелодії).

Видатні досягнення в галузі джазу зробили серйозний вплив на розвиток музичної культури в цілому. Помітним явищем стала музика в стилі кантрі, висхідна до сільського фольклору США.

Цей унікальний жанр розвинувся на основі англо-ірландських народних пісень, які понад двісті років тому були привезені колоністами в Америку. У 1920-і рр. музика в стилі кантрі придбала популярність. Для неї характерні простота і природність, відверте звернення до почуттів людини.

Не випадково пісні кантрі називають “піснями душі”.

Народні пісні в стилі кантрі спочатку виконувалися без всякого музичного акомпанементу, одним співаком, у високому тембрі звучання і в ніс. Пізніше такий спів стали супроводжувати скрипка і цимбали (багатострунний ударний інструмент), а потім банджо.

У 1930-і рр. на виконання в стилі кантрі справила великий вплив музика вестерн, створена мисливцями, ковбоями і шахтарями. У ній прославлялась дика, первозданна природа, а головним героєм став мужній і винахідливий ковбой.

До початку 1960-х рр. музика кантрі користувалася незмінним успіхом. Звичайно, багато в чому змінився її характер, додалися і нові музичні інструменти: струнні, духові, ритм-гітара, гавайська гітара. Змінився і характер її виконання.

Посилання на основну публікацію