Мерехтливе світло мозаїк Візантії

У Візантії були створені видатні зразки образотворчого мистецтва, представленого іконописом, фресковим живописом і книжкової мініатюрою. Світову славу придбали мозаїки Візантії. Використовуючи античну технологію, візантійські майстри знайшли і свої, оригінальні способи їх створення. Шматочки матовою або прозорою смальти з найтоншою золотою підкладкою, а іноді кам’яні кубики різної форми і величини закріплювалися на сполучною основі під різним нахилом. Це дозволяло променям сонця чи світла запаленої свічки спалахувати, відбиватися і іскритися золотом, пурпуром і синявою. Мозаїчисти Візантії користувалися усім багатством барвистою палітри. Їм добре було знайоме безліч різних відтінків: від блідих і ніжних, приглушених і тьмяних до яскравих і насичених.
Зображення на стінах розповідали про основні події християнської історії, вони переносили думки віруючих в особливий світ. Численні зображення Христа, пророків і ангелів, сцени зі Священного Писання і прославляння влади імператора стали улюбленими темами й сюжетами візантійських мозаїк. Їх золотий фон також мав особливий сенс. По-перше, він сприймався як символ багатства і розкоші, а по-друге, як один з найбільш яскравих кольорів він створював навколо зображених фігур ефект немеркнучої священного сяйва.
Якщо світлий фон античної мозаїки дозволяв передавати простір, створював ілюзію реальності, то золотий фон візантійських мозаїк фантастичним чином перетворював це реальний простір. Нерівні мерехтливі поверхні мозаїк включалися в гру світлотіні, наповнюючи інтер’єр ще більшої таємничістю. Глибокі насичені кольори викликали у глядача відчуття свершающегося на його очах дива. Як кольоровий килим, мозаїка покривала стіни, склепіння і стелі храмів. Вона прекрасно з’єднувалася з багатющим різьбленням та мармурової облицюванням стін.
Найкраще збереглися мозаїки Равенни – міста на півночі Італії, що став в VI ст. одним із центрів візантійської культури. Особливу популярність придбали мозаїки церкви Сан-Вітале, що дають найбільш яскраве уявлення про колишню розкіш візантійського мистецтва. Потоки світла, що ллються з купола і аркових прорізів галерей, змушували мозаїки загорятися неземним блиском. На бічних стінах вівтаря, по обидва боки від вікон, розташовані мозаїки із зображенням тріумфальної ходи імператора Юстиніана і його дружини Феодори з почтом.
На першій з них в центрі зображений імператор Юстиніан, який підносить в дар церкви важку золоту чашу. Його голову вінчають діадема і німб – символ святості. На ньому урочисті пурпурні одягу, прикрашені золотом. Фігура імператора симетрично ділить композицію на дві рівні частини. Праворуч від Юстиніана – двоє придворних і охоронці, фігури яких прикриті парадним щитом з монограмою Христа. За лівим плечем імператора – літня людина в одязі сенатора, архієпископ Максиміліан з хрестом у руці і два диякона, один з яких тримає Євангеліє, інший – кадило. Дзеркальна симетрія правої і лівої сторін композиції створює відчуття рівноваги і спокою. Здається, фігури не ступають, а як би ширяють над землею.
Інша мозаїка зображує входить до храм імператрицю Феодору. У руках вона несе потир з золотими монетами. Навколо шиї і на плечах у неї – розкішні намиста. На голові – корона з довгими перловими підвісками, навколо голови – великий німб. Зліва від Феодори стоять придворні дами в туніках, прикрашених дорогоцінними каменями. Праворуч – диякон і євнух, що відкриває завісу храму. Художник поміщає персонажі на золотому фоні. Одухотворена краса ликів, гармонія, багата кольорова гама, більш вільна манера в передачі ефекту руху, навколишнього оточення є відмінними рисами цього музичного шедевра.
Обидві мозаїчні картини, розташовані під фігурою восседающего Христа, вселяють глядачеві думка про непорушність влади візантійського імператора. Як не скоритися цієї державної влади, оточеній такою розкішшю, багатством і красою!

Посилання на основну публікацію