Класицизм: повернення до ідеалів античності

До початку XVIII століття строгий класичний стиль поступово витіснила химерне бароко. За зразок гармонії і пропорційності знову була прийнята Античність. В століття класицизму панували ідеали краси, близькі античним.

Найяскравіше класицизм проявився в архітектурі, проте його вплив помітно також у скульптурі і живопису.

Риси нового стилю

У XVIII столітті Європа почала втомлюватися від пишного бароко. Але чи тільки жага новизни стала причиною появи нового стилю?

Бурхливий розвиток науки і підприємництва зробило людей більш практичними. Мистецтво стали сприймати вже не як результат стихійного творчого пориву, а як плід розуму, логіки і зрілого роздуми художника.

Зміцнення влади монархів, зокрема у Франції, зажадало нового художнього мови, яким і став класицизм, що зародився при «короля-сонце» Людовіка XIV.

У цьому стилі все зайві прикраси відкидаються на користь вічного, незмінного і найбільш істотного. Громадське панує над особистим, розум – над почуттями. З’являється сувора ієрархія жанрів, їх змішання не допускається. Так, до високого жанру в живопису ставилися історична, релігійна і міфологічна картина, а до низького – портрет, пейзаж, натюрморт, побутові сценки. Художники, скульптори, архітектори беруть за зразок мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Античні герої стають прикладом для наслідування. Суворі архітектурні лінії підкреслюють непорушність влади і повністю відповідають новим містобудівним завданням: практичності, величі, строгості.

Початок класицизму в живописі

У 1648 році у Франції з ініціативи «першого живописця короля» Шарля Лебрена (1619-1690) була заснована Академія живопису і скульптури, на довгі роки залишилася «матір’ю класицизму». Своє почесне звання (і, до речі, довічну пенсію) Лебрен отримав за серію полотен, присвячених Олександру Македонському.

Французький художник Нікола Пуссен (1594-1665) одним з перших звернувся до античної спадщини і традицій Леонардо да Вінчі і Рафаеля. Він прагнув до ясності, гармонії і пропорційності композиції, вважаючи саме їх ідеалом краси. Його полотна «Парнас», «Суд Соломона», «Великодушність Сципіона» оспівують силу людських характерів, мужність учинків, прославляють торжество любові і вищої справедливості.

Ще один представник раннього класицизму – Клод Лоррен (1600- тисячі шістсот вісімдесят дві). На відміну від Пуссена, його приваблювали не героїчні сюжети, а тема гармонії людини і природи. За свідченням сучасників, Лоррен «намагався різними способами підступитися до природи: лежав з раннього ранку до пізньої ночі під відкритим небом, прагнучи осягнути, як найбільш правдоподібно написати зорю на світанку і в години заходу; і коли йому вдавалося вловити шукане, він негайно приводив свої фарби в згоду з побаченим, біг з ними додому і застосовував їх до задуманої їм картині, досягаючи тим вищої правдивості, не відомої до нього ». Дивно точні за кольором і вчинені щодо виконання, полотна Лоррена донині є взірцем для пейзажистів.

Спадщина римських героїв і класична скульптура

Стиль Жака-Луї Давида (1748-1825) заснований на детальному знайомстві з античними пам’ятниками мистецтва, в тому числі зі скульптурою. Розпочаті в той час розкопки Помпей, засипаних попелом Везувію, подарували художникам багато нового матеріалу для натхнення. Найбільш відомі картини Давида «Клятва Гораціїв», яку він написав на замовлення короля Людовика XVI, і «Брут». Обидві вони прославляють вірність обов’язку і батьківщині, причому на другому полотні ці цінності ставляться навіть вище родинних зв’язків: головний герой зображений в той момент, коли він наказує стратити власних синів за участь в змові проти держави.

Вершиною класицизму в жанрі скульптури вважаються роботи італійця Антоніо Канови (1757-1822). Вони пропорційні і досконалі: в них немов немає жодної вади. Чому ж сучасники часом критикували їх? Як не дивно, Канова звинувачували в тому, що в своєму прагненні до ідеалу він доходить часом до холодності, неприпустимою в мистецтві. Спадщина Канови творчо переосмислив датський скульптор Бертель Торвальдсен (1770-1844). Його кращі творіння створені в основному на античні сюжети. Торвальдсеном, як ніякому іншому скульптору епохи класицизму, вдалося передати суть мистецтва Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, його прагнення до ідеалу краси і гармонії. Портретні погруддя, створені Торвальдсеном, користувалися попитом по всій Європі.

Будівлі епохи класицизму – це симетрія, строгість, монументальність, приємна оку стриманість внутрішнього і зовнішнього оздоблення.

У цей період втілювалися в життя багато масштабні проекти: у великих містах Європи та Америки (Берліні, Санкт-Петербурзі, Мюнхені, Варшаві, Філадельфії) будувалися вражаючі архітектурні ансамблі, що нагадують громади грецького Парфенону і Римського форуму.

Найвідомішим архітектором тієї епохи був венеціанець Андреа Палладіо. У його творчості принципи класицизму відбилися у всій повноті. Згодом в, здавалося б, строго класичних творах мистецтва почали проявлятися якісь нові віяння. Так, на полотнах французького живописця Жана Огюста Домініка Енгра (1780-1867) при дотриманні всіх канонів класицизму присутній східний колорит. А в творах росіянина Карла Брюллова (1799-1852) стали помітними риси романтизму – звернення до сильних почуттів і переживань конкретної особистості.

Що ж, у розвитку кожного стилю неминуче настає криза, якому якраз і передують ці нові віяння. Строгість і гармонія класицизму поступово стали вироджуватися в бездушну схематичність. Живий діалог з глядачем змінився сухим, майже науковим підходом.

Цю пізню стадію класицизму називають академізмом – він теж наслідував античності, але робив це швидше розсудливо, ніж під впливом натхнення. І до середини XIX століття його поступово змінив новий стиль образотворчого мистецтва – реалізм. До зразків академізму прийнято відносити, наприклад, твори британського художника нідерландського походження Лоуренса Альма Тадеми (1836-1912). Для його картин (Тадема писав переважно на історичну тематику) характерні найтонша опрацювання деталей і висока історична достовірність. Правда, на думку критиків, полотна часом відрізняються зайвою театральністю і «постановочні». Творча спадщина майстра складають сотні картин, серед яких «Посвята Вакху», «Троянди Геліогабала», «Жінки Амфісса» та інші.

Посилання на основну публікацію