Естетика класицизму

Новий художній стиль – класицизм (лат. Classicus – зразковий) – слідував класичним досягненням Античності й гуманістичним ідеалам Відродження. Орієнтація класицизму на Античність, що стала його культурною основою, визначила зміст розв’язуваних їм художніх проблем. Мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму стало для класицизму найголовнішим джерелом тем і сюжетів. Майже обов’язковими були звернення до античної міфології та історії, посилання на авторитетних вчених, філософів і письменників. Відповідно з античною традицією був проголошений принцип першості природи, якої повинно наслідувати мистецтво. Так, Д. Дідро закликав «вивчати Античність, щоб навчитися бачити Природу». Філософії Нового часу особливо співзвучна була ідея республіканської форми правління, успішно проявила себе в історії Стародавнього Риму.

Розвиваючи ідеали епохи Відродження, мистецтво класицизму прагнуло відображати ідеї гармонійного устрою світу, підпорядкування індивідуальності інтересам суспільства і держави. Кінцевою метою всіх суспільних перетворень для просвітителів була побудова більш досконалого суспільства, заснованого на гуманному ставленні до людини, визнання його рівноправності. На відміну від Ренесансу, де ідеалу вільної особистості відповідали лише обрані, тепер кожна людина могла досягти високого суспільного статусу. Разом

з тим, слідуючи ідеалам Античності та Відродження, класицизм зумів виробити власну естетичну програму, определившую характер цього стилю.

Головним змістом мистецтва класицизму стало розуміння світу як розумно влаштованого механізму, де людині відводилася суттєва організуюча роль.

У творчому методі класицизму, незалежно від виду мистецтва, були закладені прагнення до розумної ясності, гармонію і строгу простоті, до об’єктивному відображенню навколишнього світу, дотримання правільіості і порядку, підпорядкування приватного головного. Класицизм формував уявлення про високому естетичному смаку, закликав до стриманості і спокою в прояві почуттів, орієнтував на раціоналізм і логічність у вчинках.

Залежно від можливості того чи іншого виду мистецтва вирішувати поставлені перед ним завдання визначалася його соціальна і художня значимість. Кожному з видів мистецтва були властиві свої особливі риси. Основою архітектурної мови класицизму стає ордер, набагато ближчий за формами і пропорціям до зодчества Античності. Твори архітектури відрізняють сувора організованість – співмірність і врівноваженість обсягів, геометрична правільіость ліній, регулярність планування. Чітка розмежована планів, строгість малюнка, ретельно виконана светотеневая моделювання обсягу характерні для живопису. Особливу роль у вирішенні просвітницької завдання грали література і особливо театр, що став наймасовішим видом мистецтва цього часу.

У цілісну стильову систему класицизм склався у Франції в епоху царювання << короля-сонце >> Людовика XIV (роки правління 1643-1715). Саме тут була вироблена певна ідеальна модель, що дозволила стати основою творчості не тільки у власній культурі, але і завоювати художній простір інших європейських країн. Французькому зразком в цей період наслідували в Іспанії, Німеччині і в країнах Східної Європи. Навіть Англія змушена була визнати авторитет французької культури. Особливий варіант стилю був створений в російській художній культурі в кінці XVIII – початку XIX ст. Своє прояв він знайшов насамперед в архітектурі, а також у скульптурі і живопису. Поширення класицизму було справді загальним; вплив цього, мабуть, самого інтернаціонального стилю відчувалося навіть у країнах Північної та Південної Америки.

За довгі роки існування не раз змінювалася ідеологічна орієнтація класицизму. Якщо спочатку мистецтво класицизму було невіддільне від ідеї абсолютної монархії і було втіленням цілісності, величі і порядку, то пізніше, у формі так званого революційного класицизму, воно служило вкрай суперечливим ідеалам боротьби проти тиранії, за утвердження громадянських прав особистості, співзвучних Французької революції. На останній стадії свого розвитку класицизм активно висловлював ідеали наполеонівської імперії. Своє художнє продовження він знайшов в стилі ампір (фр. Empire – імперія).

Посилання на основну публікацію