Експозиційно-виставкова діяльність музею

Специфіка і форми музейної експозиції. Експозиція – візитна картка будь-якого музею. Вона визначає музей як особлива установа культури, де знаходяться «живі свідки минулого». У музейній експозиції виявляється внутрішня і символічна, часто знакова, сутність речей. Вона являє собою текст особливого характеру, в якому через музейні «предмети-знаки-букви» передаються судження, ідеї, думки, почуття як давно живуть людей, так і авторів експозиції.
Музейна експозиція – це основна форма музейної комунікації, освітні та виховні цілі якої здійснюються шляхом демонстрації музейних предметів, організованих, пояснених і розміщених відповідно до розробленої музеєм науковою концепцією і сучасними принципами архітектурно-художніх рішень.
Музейна експозиція є науково-організованою сукупністю предметів, але зовсім інший, ніж музейне зібрання або колекція. Її основу складає наукова концепція, яка визначає зміст музейної експозиції, принцип відбору експонатів, загальне художнє рішення.
Музейні предмети, організовані в певному логічному побудові, служать для розкриття тих чи інших тем. При відборі музейних предметів для експозиції проводиться їх додаткове вивчення. Це необхідно для того, щоб визначити можливість експонатів передавати інформацію та діяти на відвідувачів музею емоційно. На перших етапах формування експозиції треба сформулювати цілі експозиції та методи її побудови, шляхи її подальшого вдосконалення, художню цінність експонатів і ступінь їх естетичного впливу. Причому ступінь впливу експозиції визначається не тільки інформативною ємністю колекції, а й рівнем музеєзнавчого знань. Це виражається різноманітними засобами і формами подачі експозиційного матеріалу, який може відтворювати інтер’єр, ландшафтну діораму або відображати інші елементи дійсності через музейні предмети, її засвідчують.
Предмети розташовуються в залежності від завдань експозиції, що сприяє їх розумінню як продуктів праці, предметів мистецтва або об’єктів природи. Наприклад, в художньому музеї експозиція дає уявлення про історичні періоди розвитку образотворчого мистецтва, про стилі, характерних для мистецтва певної епохи, творчості конкретних майстрів і т.д.
Часто експозиція представляє одне ціле з археологічних експонатів, історичних експонатів, культурних цінностей. Всі вони в сукупності відображають конкретний історичний процес. В результаті поглиблюється сприйняття мистецтва, розуміння філософських, релігійних, політичних та етичних поглядів будь-якого народу.
Як наочний приклад можна навести експозицію російського декоративно-прикладного мистецтва (XII – початок XX в.) В Грановитій палаті Кремля. Показ шедеврів ювелірного мистецтва супроводжується матеріалом, розповідають про техніку їх створення і зачіпає історичні теми: прийняття християнства, зв’язку Давньої Русі з Візантією та Західною Європою, роль церкви у всіх цих подіях.
Підходи до побудови експозиції в музеях різного профілю обумовлені змістовної специфікою музею. Це проявляється, зокрема, в організації експозиційного простору в краєзнавчому музеї, музеї-квартирі або музеї, що є пам’ятником архітектури. Важливі й масштаби музею, в якому створюється експозиція (музей-гігант або невеликий камерний музей). Легше організувати експозицію у спеціально передбаченому для неї приміщенні і набагато важче органічно вписати її в чужий їй за часом і стилем інтер’єр.
Існують загальні принципи побудови експозиції. До них відносяться:
– Принцип ідейності або принцип відповідності експозиції, визначеної музейними фахівцями – авторами експозиції, ідеї;
– Принцип предметності, який виходить з предметної сутності експозиції будь-якого музею, оскільки музейний експонат є як доказом фактів розвитку природи і суспільства, так і носієм емоційно забарвленої інформації;
– Принцип дохідливості й універсальності, тобто принцип побудови експозиції з урахуванням сприйняття її різними групами відвідувачів.
Існуючі у світовій музейній практиці методи побудови експозиції виникали і розвивалися разом із становленням як профільних наук, так і музеєзнавства. Можна виділити наступні:
– Демонстрація одного музейного предмета-експоната (найчастіше – це шедевр світового мистецтва або унікальний, всім відомий раритет, наприклад, «Благовіщення» Ван Ейка ??- виставка одного твору, що проходила в Державному Ермітажі в 1997 г.). Зазвичай така демонстрація супроводжується пояснювальним текстом, представленим як у вигляді друкованого матеріалу, так і на спеціальних носіях, у якості яких виступають інтерактивні відеокомплекси та комп’ютерні системи;
– Демонстрації однотипних предметів, що становлять часто систематичні колекції. Такі експозиції супроводжуються пояснювальним текстом з етікетажем. Прикладом можуть бути виставки нумізматичних колекцій, виробів кераміки одного промислу і т.д .;
– Тематична експозиція, яка спрямована на розкриття певної, заданої авторами, експозиційної концепції або теми. Тому для здійснення концептуального задуму музейні співробітники часто залучають не тільки справжні музейні предмети, а й відтворення, репліки, науково-допоміжні матеріали, аудіовізуальні засоби і т.д. Яскравим прикладом можуть бути дидактичні та концептуальні виставки, наприклад, дидактична виставка «Мова образотворчого мистецтва: перший діалог», організована в 1996 р науковими співробітниками (Автори виставки «Мова образотворчого мистецтва: перший діалог» – Н.Ю. Жвітіашвілі, О.В . Платонова.) Російського науково-практичного центру з проблем музейної педагогіки Державного Російського музею;
– Ансамблевий показ, який передбачає демонстрацію музейних предметів в їх «життєвих» взаємозв’язках і комплексах. Першими цим шляхом пішли етнографічні музеї, де організовані такі ансамблеві комплекси, як «житло», «весілля», «майстерня» і т.д. Такий метод популярний і для показу інтер’єрів, і для створення меморіальних експозицій і т.д .;
– Демонстрація «живих» соціокультурних та природних систем (Це один з перспективних методів, витоки якого виявляються у створенні музею Скансен (Швеція) і йому подібних, а також національних парків і музеєфікувати територій і т.д.). Особливість даного методу полягає в музеєфікації як предметів, так і об’єктів, що становлять музейний інтерес для суспільства. Прикладом може служити музей народного дерев’яного зодчества «Вітославліци» під Великим Новгородом або державний історико-архітектурний та етнографічний музей-заповідник «Кижи».
Створюючи музейну експозицію, музейні співробітники повинні чітко уявляти, з якою метою це робиться, яку інформацію вони хочуть донести до глядача, як розмістити експонати, щоб в сукупності вони допомогли розібратися людині в тій чи іншій темі, епосі, щоб кожен експонат логічно доповнював інший. Вирішення цих питань пов’язано з організаційними проблемами експозиційної діяльності музею.
Організаційні проблеми музейно-виставкової діяльності. Актуальним в експозиційній роботі є питання про обсяг експозиції, про кількість поданого в ній матеріалу, правильному відборі експонатів, співвідношенні оригіналів та допоміжного матеріалу, про використання аудіовізуальних засобів. Дані питання вирішуються в процесі формування експозиції. Важливим етапом при цьому можна вважати її наукове проектування. Його починають з підготовчого етапу, тобто вивчаються різні матеріали по темі майбутньої експозиції. Результати роботи зазвичай фіксуються у вигляді бібліографії, конспектів, виписок, карток, архівних документів і т.д. Аналізуються фонди музею і складаються картотеки експонатів.
Наступний етап полягає в розробці наукової концепції експозиції, що представляє собою документ, в якому формулюються цілі та завдання створити експозицію, обгрунтовуються провідні ідеї і основні проблеми, фіксується і визначається тематична структура і особливості змісту експозиції, характеризується її джерельна база, викладаються загальні вимоги до архітектурно- мистецькому проекту. Наукова концепція стає програмним документом, на базі якого ведеться вся подальша робота по науковому та художньому проектуванню експозиції. На основі наукової концепції експозиції створюється її розширена тематична структура, деталізована до тематико-експозиційного комплексу. При цьому виділяються конкретні меморіальні комплекси, наукові реконструкції. Крім того, можуть бути охарактеризовані окремі експонати та їх групи, визначені технічні засоби, що сприяють посиленню впливу експозиції в цілому та її елементів на відвідувача музею. Уже на етапі розробки тематичної структури експозиції можуть бути продумані тематика і маршрути екскурсій, тематика путівників, буклетів, освітні програми і т.д.
Заключний етап наукового проектування експозиції – підготовка тематико-експозиційного плану. Найважливішими цілями складання плану є відбір і групування експозиційного матеріалу, а також текстів.
Таким чином, в експозиції музею фокусуються результати як науково-дослідної роботи самого музею, так і використані нею досягнення профільних наук і сучасного музеєзнавства.
Крім постійних, музей створює і тимчасові експозиції – музейні виставки. Виставки – стаціонарні та пересувні – присвячуються актуальним питанням сучасності: значним політичним подіям, культурним явищам, ювілеїв, важливим проблемам, цікавим подіям минулого і сьогодення. Вони підвищують доступність, суспільну значимість музейних колекції (виставки фондів), оперативно вводять в оборот наукові досягнення музею (звіти по експедиціям, демонстрація реставраційних робіт, нових надходжень). Тимчасовість виставок відбивається на складі експонатів. Тут можуть бути показані музейні предмети, зазвичай не підлягають тривалому експонування з метою забезпечення збереження, предмети з інших сховищ. Виставки мають можливість показати вичерпний матеріал з означеної теми. Найчастіше тема може виходити за межі профілю музею. Актуальність, а іноді і злободенність тематики виставок пред’являють особливі вимоги до їх архітектурно-художнього вирішення. Виставки значно підвищують освітньо-виховну роль музеїв, різко збільшують кількість відвідувачів, розширюють географію діяльності музею – пересувні виставки обслуговують віддалені регіони країни. У сучасних умовах активно розвивається міжнародний обмін виставками, що сприяє взаємозбагаченню різних культур і взаєморозумінню між народами. Підготовка музейних виставок органічно входить в експозиційну роботу музею.
Найважливіше, що відрізняє музейну експозицію та що є найбільш цінним для відвідувача музею, – це переважне значення оригіналів – «живих свідків минулого», які можуть розглядатися глядачами як докази, підтвердження існували подій і явищ. Люди ходять в музей не тільки для того, щоб отримати будь-які знання. Для багатьох це – можливість провести своє дозвілля і отримати естетичну насолоду. Тому формування художнього образу експозиції займає одне з центральних місць при її розробці. Вона будується на взаємодії оригіналів, їх відтворень, науково-допоміжних засобів: графічного і фотографічного матеріалу, текстових засобів і т.д. Допоміжний матеріал досить часто використовується в музейних виставках, тому що не завжди музей має справжніми предметами.
Цю ж функцію виконують аудіовізуальні засоби. Їх завдання – активізація уваги і творчих здібностей відвідувача. Крім цього, музеєм розробляються спеціальні програми: перегляд світових карт, слайдів, кіно- та відеофільмів, створюються зали з використанням відео- та звукозапису.
Використання допоміжних засобів впливу на відвідувача необхідно, щоб зробити його більш яскравим і виразним. Проте слід враховувати ймовірність надлишку зазначених коштів. У такому випадку експозиція втратить характер музейності і буде відповідати тільки освітнім завданням або тільки видовищним установкам. Основним виразним засобом експозиції є оригінал, кількість допоміжного матеріалу залежить від теми і завдань експозиції.
Для посилення емоційного переживання експозиції використовується звуковий супровід виставок, відеовідтворення додаткового матеріалу за допомогою відеофільмів, поліекранів і т.д.
Організація виставки – це комплексна робота людей різних спеціальностей: музеєзнавців, психологів, дизайнерів, архітекторів, художників – фахівців, які застосовують свої знання, щоб експозиція розкривала позначені в її наукової концепції проблеми, а також відповідала сучасним запитам відвідувачів.
Експозиція як основний засіб музейної комунікації пов’язана і з процесом організації сприйняття відвідувачами інформації, акумульованої в ній. Важливим і принциповим при цьому є прагнення до досягнення адекватного взаєморозуміння між глядачем і організаторами виставки. Музейна комунікація має на увазі активний інтелектуально-емоційний і моральний процес, що відбувається двічі: спочатку в умах тих, хто розробляє експозицію, а потім в умах відвідувачів, які прагнуть зрозуміти ідею її організаторів (Майлз Р.С. Уроки «Біології людини» і перевірка теорії музейної експозиції // Культура і мистецтво за кордоном: Експрес-інформація. М., 1987. Вип. 6. С. 2-6.).
Експозиція повинна володіти властивостями, властивими будь інформативною системі, – структурною побудовою, цілісністю, зворотним зв’язком (Гречаннік С.Н. Деякі принципи просторової організації експозиції // Художні музеї та естетичне виховання трудящих. М., 1974. С. 44-66.) .
При побудові експозиції необхідно створити умови для максимального виявлення значення музейного предмета – його походження, функції, цілей, для яких він був створений. У науковій літературі застосовується такий термін, як «музейне середовище» (Й. Бенеш відносить до неї «всі фактори, що впливають на свідомість людини в музеї …» (див .: Гречаннік С.Н. Деякі принципи просторової організації експозиції).) . Музейна експозиція може бути «нейтральним середовищем», коли вся увага зосереджується на предметі, або «стильової середовищем» – в стилі тієї чи іншої епохи. Приміщення, в яких створюється експозиція, можуть бути різними. Все залежить від теми експозиції та використовуваного матеріалу (картини, скульптура, гравюра, археологічні пам’ятники та ін.). Експонати розміщуються або в галереї, або в одному великому залі, або експозиція може представляти систему з декількох маленьких приміщень, різних за обсягом (причому логічний зв’язок експонатів не повинна перериватися).
Експозиція як просторова форма являє собою сукупність окремих експонатів. Причому ці експонати можна диференціювати по об’ємно-просторовому ознакою: експонат – площину (картини, гравюри, рукописи), експонат – простір (храми, палаци), експонат – обсяг (скульптура, декоративно-прикладне мистецтво). Ці зв’язки стають важливими, коли предмет потрапляє в музей і перетворюється на експонат.

...
ПОДІЛИТИСЯ: