Предмет і метод фінансового менеджменту

Ідентифікація будь-якої науки в найбільш концентрованому вигляді здійснюється шляхом формулювання її предмета і методу.

Предметом фінансового менеджменту, т. Е. Того, що вивчається в рамках даної науки, є: капітал (як форма його існування, так і джерела його формування); фінансові (грошові) потоки, т. е. рух капіталу, включаючи зміни форми його існування; фінансові відносини, т. е. правила, відповідно до яких відбувається рух капіталу.

Капітал (нім. Kapital) є ключовим поняттям у фінансовому менеджменті. Можна виділити три основні підходи до формулювання сутнісної трактування цієї категорії: економічний, бухгалтерський і фінансовий.

В рамках економічного підходу реалізується фізична концепція капіталу, яка розглядає капітал як сукупність ресурсів, що є універсальним джерелом доходів суспільства, і поділяє на: а) особистий; б) приватний і в) публічних спілок, включаючи державу. Кожен з двох останніх видів капіталу, в свою чергу, можна поділити на реальний і фінансовий. Реальний капітал втілюється в матеріально-речових благах як факторах виробництва (будівлі, машини, транспортні засоби, сировина та ін.); фінансовий – у цінних паперах та грошових коштах. Відповідно до цієї концепції величина капіталу обчислюється як підсумок бухгалтерського балансу по активу.

В рамках бухгалтерського підходу, реалізованого на рівні господарюючого суб’єкта, капітал трактується як інтерес власників цього суб’єкта в його активах, т. Е. Термін “капітал” в цьому випадку виступає синонімом чистих активів, а його величина розраховується як різниця між сумою активів суб’єкта і величиною його зобов’язань. Таке уявлення відомо як фінансова концепція капіталу.

Фінансовий підхід є по суті комбінацією двох попередніх підходів і використовує модифікації фізичної та фінансової концепцій капіталу. У цьому випадку капітал як сукупність ресурсів характеризується одночасно з двох сторін: а) напрямів його вкладення і б) джерел походження. У цьому зв’язку в фінансовому менеджменті часто синонімом терміна “капітал” виступає термін “фінансові ресурси”. Такі ресурси з точки зору напрями їх використання називають активами організації, а з точки зору джерел їх формування – пасивами.

Активи організації вельми різноманітні і можуть бути класифіковані за різними ознаками. Зокрема, це довгострокові матеріальні, нематеріальні та фінансові активи, виробничі запаси, дебіторська заборгованість, а також грошові кошти та їх еквіваленти. Природно, мова йде не про матеріально-речовинному їхньому уявленні, а про доцільність вкладення коштів у ті чи інші активи і їх співвідношенні. Завдання фінансового менеджменту – обгрунтувати і підтримувати оптимальний склад активів, т. Е. Ресурсного потенціалу підприємства, і по можливості не допускати невиправданого омертвіння грошових коштів в тих чи інших активах. Пасиви відображають джерела утворення наявних у організації коштів, їх призначення, приналежність і зобов’язання по платежах.

Таким чином, капітал організації – це фінансові ресурси, вкладені в організацію з метою отримання прибутку.

Слід зазначити, що існують відмінності в розумінні джерел коштів організації. Так, в російській фінансовій практиці, як було сказано вище, засоби організації, розглянуті з точки зору джерел їх формування, називають пасивами. У зарубіжній практиці існує позиція, відповідно до якої під пасивами розуміють тільки зобов’язання організації. З цієї точки зору засоби організації слід розглядати як сукупність власних коштів і пасивів. Наприклад, у багатьох перекладних підручниках зустрічається наступна формула, що відноситься до рахунку фізичної або юридичної особи на фондовій біржі: власні кошти, що залишаються у розпорядженні власника рахунку, дорівнюють різниці активів і пасивів рахунку. У російській практиці аналогом цієї формули буде балансове рівняння: активи дорівнюють сумі власного капіталу і зобов’язань. Слід враховувати ці відмінності в розумінні терміну “пасиви” при вивченні дисципліни “Фінансовий менеджмент” за підручниками різних авторів.

Оскільки у фінансовому менеджменті капітал розглядається з точки зору його грошового вираження необхідно чітко визначити наступні терміни: “вартість”, “ціна” і “цінність”, які дозволяють характеризувати об’єкти в грошових виразах.

Вартість (англ. Cost) – витрати.

Ціна (англ. Price) – здатність речі до обміну на інші речі, виражена в грошах або, іншими словами, те, за що річ можна продати або купити. Слід зазначити, що часто приводиться у вітчизняній економічній літературі визначення Карла Маркса “ціна – грошовий вираз вартості” по суті є не визначенням, а квінтесенцією класичної економічної теорії, висхідної до Адаму Сміту і Давиду Рікардо, які вважали, що ціна в кінцевому підсумку визначається вартістю, т. е. затратами на виробництво речі. Подання класичної політичної економії, а отже, і дається Марксом визначення не цілком адекватно домінуючим в даний час уявленням, відповідно до яких ціна являє собою рівновагу між попитом і пропозицією, теорії, графічною моделлю якої є “хрест Маршала”.

Цінність (англ. Value) – корисність, важливість речі для її конкретного власника.

Відмінності в термінах “вартість”, “ціна” і “цінність” можна пояснити на такому прикладі. Обручка має вартість, т. Е. Витрати на його виробництво. Має ціну, т. Е. Цифри, які вказані на ціннику в магазині, і цінність для своєї власниці, яка може бути непорівнянна з ціною або вартістю кільця. Слід зазначити, що саме цінність є ключовим моментом при прийнятті рішення фінансовим менеджером. При цьому найчастіше цінність того чи іншого об’єкта визначається виходячи з можливостей цього об’єкта приносити дохід.

При вивченні фінансової літератури необхідно враховувати той факт, що в російській економічній мові слово “цінність” практично не використовується, т. Е. Замість трьох економічних термінів “вартість”, “ціна”, “цінність” використовуються два: “вартість” і “ціна “.

Ця ситуація викликана тривалим домінуванням у російській економічній школі уявлень Карла Маркса, отождествлявшего поняття “вартість”, “ціна” і “цінність”.

Цю термінологічну проблему слід враховувати як при вивченні робіт вітчизняних вчених з фінансового менеджменту, так і при читанні перекладів російською мовою книг з фінансового менеджменту зарубіжних авторів.

Фінансові (грошові) потоки – відображення руху і перетворення капіталу, фінансових ресурсів, фінансових зобов’язань, надходження (позитивний фінансовий потік) і витрачання (негативний фінансовий потік) фінансів в процесі діяльності організації. Різниця між позитивним і негативним фінансовим потоком називається чистим фінансовим потоком.

Під фінансовими відносинами розуміють відносини між різними суб’єктами (фізичними та юридичними особами), які тягнуть за собою зміну в складі активів та (або) зобов’язань цих суб’єктів. Ці відносини повинні мати документальне підтвердження (договір, накладна, акт, відомість та ін.) І, як правило, супроводжуватися зміною майнового і (або) фінансового становища контрагентів. Слова “як правило” означають, що в принципі можливі фінансові відносини, які при їх виникненні не відбиваються негайно на фінансовому становищі в силу прийнятої системи їх реалізації (наприклад, укладення договору купівлі-продажу). Фінансові відносини різноманітні; до них належать відносини з бюджетом, контрагентами, постачальниками, покупцями, фінансовими ринками та інститутами, власниками, працівниками та ін. Управління фінансовими відносинами грунтується, як правило, на принципі економічної ефективності.

Метод (від грец. Methodos – шлях дослідження, теорія, вчення) – сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійсності. У широкому сенсі слова метод фінансового менеджменту як науки являє собою сукупність основних прийомів, що дозволяють здійснити ефективне управління фінансами організації.

Основними прийомами методу фінансового менеджменту є:

1. Прийоми вивчення впливу системи регулювання фінансової діяльності:

• державного нормативно-правового регулювання фінансової діяльності організації. Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність організацій, являє собою один з напрямків реалізації внутрішньої фінансової політики держави. Законодавчі та нормативні основи цієї політики регулюють фінансову діяльність організації в різних формах;

• ринкового механізму регулювання фінансової діяльності організації. Цей механізм формується насамперед у сфері фінансового ринку в розрізі окремих його видів і сегментів. Попит і пропозиція на фінансовому ринку формують рівень цін (ставки відсотка) і котирувань по окремих фінансових інструментах, визначають доступність кредитних ресурсів у національній та іноземній валютах, виявляють середню норму прибутковості капіталу, визначають систему ліквідності окремих фондових і грошових інструментів, що використовуються організацією в процесі своєї фінансової діяльності;

• внутрішнього механізму регулювання оmдельниx аспектів фінансової деятeльності організації. Механізм такого регулювання формується в рамках самої організації, відповідно регламентуючи ті чи інші оперативні управлінські рішення з питань її фінансової діяльності. Так, ряд аспектів фінансової діяльності регулюється вимогами статуту організації. Окремі з цих аспектів регулюються розробленими в організації фінансової стратегією і цільової фінансової політикою по окремих напрямках фінансової діяльності. Крім того, в організації може бути розроблена і затверджена система внутрішніх нормативів і вимог щодо окремих аспектів фінансової діяльності.

2. Прийоми здійснення зовнішньої підтримки фінансової діяльності організації:

• державне та інші зовнішні форми фінансування організації. Цей елемент характеризує форми фінансування розвитку організації з державної бюджетної системи, позабюджетних (цільових) фондів, а також різних інших недержавних фондів сприяння розвитку бізнесу;

• кpeдumoвaнue організації. Цей елемент заснований на наданні організації різними кредитними інститутами різноманітних форм кредиту на поворотній основі на встановлений термін під певний відсоток;

• лізинг (оренда). Цей елемент заснований на наданні в користування організації цілісних майнових комплексів, окремих видів необоротних активів за певну плату на передбачений період. Основними формами лізингу, використовуваного в сучасній фінансовій практиці, є оперативний лізинг і фінансовий лізинг;

• страхування. Спосіб страхування спрямований на фінансовий захист активів організації і відшкодування можливих її збитків при реалізації окремих фінансових ризиків (настанні страхової події). Розрізняють внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків;

• інші форми зовнішньої підтримки фінансової діяльності організації. До них можна віднести її ліцензування, державну експертизу інвестиційних проектів, селенг і т. П.

3. Прийоми впливу через систему фінансових важелів на процес прийняття та реалізації управлінських рішень у сфері фінансової діяльності:

– Ціну;

– Відсоток;

– Прибуток;

– Амортизаційні відрахування;

– Чистий грошовий потік;

– Дивіденди;

– Пені, штрафи, неустойки та ін.

4. Фінансові прийоми, що складаються з основних методів, за допомогою яких обґрунтовуються і контролюються конкретні управлінські рішення в різних сферах фінансової діяльності організації:

– Метод техніко-економічних розрахунків;

– Балансовий метод;

– Економіко-статистичні методи;

– Економіко-математичні методи;

– Методи амортизації активів та ін.

5. Використання фінансових інструментів:

– Платіжних (платіжні доручення, чеки, акредитиви і т. П.);

– Кредитних (договори про кредитування, векселі і т. П.);

– Депозитних (депозитні договори, депозитні сертифікати і т. П.);

– Інвестування (акції, інвестиційні сертифікати і т. П.);

– Страхування (страховий договір, страховий поліс і т. П.) Та ін.

За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку під фінансовим інструментом слід розуміти будь-який договір між двома контрагентами, в результаті якого у одного контрагента виникає фінансовий актив, а в іншого – фінансове зобов’язання боргового або пайової характеру (участь у капіталі). На практиці важливо не допустити виключення окремих прийомів з єдиної системи управління фінансами організації. Ігнорування цієї умови неминуче призведе до втрати фінансової рівноваги господарюючого суб’єкта.

Посилання на основну публікацію