Підходи до стратегічного управління
Поява терміна «стратегічне управління» в 1960-1970х рр. обумовлено необхідністю позначення відмінностей між управлінням на рівні виробництва, операційним менеджментом, і управлінням на рівні вищого менеджменту організації.
Термін «стратегічний менеджмент» має дуже широке значення, що видно з кількості різних визначень, представлених в наукових і методичних працях в галузі управління організацією. Різні варіанти визначення стратегічного менеджменту роблять акцент на різних аспектах даного процесу. Однак все різноманіття визначень концепції стратегічного менеджменту можна звести до декількох основних підходів:
- Аналіз зовнішнього середовища – акцент на параметрах зовнішнього середовища діяльності організації;
- Цілі і засоби – акцент на формулюванні довгострокових цілей організації та визначенні методів їх досягнення;
- Діяльність – акцент на діяльності, пов’язаної з реалізацією організаційної стратегії.
Етапи становлення стратегічного менеджменту
Становлення стратегічного менеджменту як частини управлінської науки можна розглядати з двох точок зору – концептуальною й практичною. Початок концепції стратегічного управління відноситься ще до періоду стародавнього Риму і Китаю. У Римі існувала концепція «благородного» управління, сутність якої полягала в оцінці реакції з точки зору діяльності керованого об’єкта, а не з боку провокує зовнішнього середовища. Стародавній Китай спирався при веденні військової діяльності на спеціально розроблені «хитрощі», засновані на пріоритетності державних інтересів. Як можна помітити, витоки стратегічного управління лежать в області управління військовими діями.
Концепція організаційного стратегічного менеджменту почала своє формування в 1970х рр. Авторство концепції приписують консультантам з McKinsey & Co; які сформулювали основні принципи стратегічного управління і сприяли їх впровадження в найбільших корпораціях того періоду – Дженерал Електрик, Кока-Кола і т.д.
Через 10 років концепція стратегічного менеджменту вже набула широкого поширення – її принципи застосовувалися більш половиною найбільших світових корпорацій. Причиною цього є орієнтація стратегічного менеджменту на майбутнє і є реальним практичним застосовність розроблених нововведень.
Сучасна практика стратегічного менеджменту
Стратегічне управління як наука і практика отримало свій розвиток відносно недавно, тому весь період його формування можна вважати сучасним. Становлення стратегічного менеджменту можна умовно розділити на кілька етапів:
- До середини XX століття – стратегічного управління в сучасному розумінні не існує, функції короткострокового стратегічного менеджменту виконує бюджетування, що лежить в основі стратегічних рішень;
- 1950-і рр. – розвиток довгострокового планування з урахуванням фактора часу, поява дисконтування;
- 1960-і рр. – зміна економічної обстановки спровокувало перехід до стратегічного планування з урахуванням фактора мінливості зовнішнього середовища організації і діяльності конкурентів;
- 1990-і рр. – більшість діючих корпорацій застосовують принципи стратегічного менеджменту, основоположником яких (крім консультантів McKinsey & Co;) вважається І. Ансофф. Саме він запропонував розглядати процес управління як що складається з двох частин – аналізу поточної ситуації і вибору стратегії компанії і оперативного управління реалізацією обраної стратегії;
- Теперішній час – розвиток сучасного стратегічного управління пов’язують з Р. Акофф, автором концепції інтерактивного стратегічного менеджменту, яка передбачає участь у розробці та реалізації організаційної стратегії всіх співробітників підприємства.