Історія менеджменту до 20-го століття

Самостійною галуззю знань, що підлягає вивченню з різних точок зору, феномен менеджменту, або управління, був визнаний тільки в XX столітті.

Однак як сукупність прийомів координації та мотивації цілеспрямованих дій, він зародився надзвичайно давно, як тільки праця перестала бути індивідуальним. При цьому кожен раз виділення все нових і нових видів діяльності, їх відокремлення в результаті поділу суспільної праці означало чергову хронологічну щабель.
Хронологія управлінських нововведень

Шведський консультант Бенгт Карлоф (Bengt Karlof) склав вичерпну хронологію розвитку менеджменту за останні 7000 років.

У підготовленій ним таблиці відмічено близько 50-ти принципових нововведень в історії управління, яку він з введення древніми шумерами писемності і з початку фіксації кількості товарно-сировинних ресурсів. А давньоєгипетські жерці, відповідно до бачення Бенгт-Карлофа першими усвідомили необхідність планування, організації та контролю. Більш того, управління великими будівельними проектами породило виділення штабних функцій і використання письмових документів для комунікації.

Керуючі революції

Однак перша управлінська революція відзначена тільки через 3000 років після древніх шумерів, при правлінні вавилонського царя Хаммурапі. Саме при ньому відбулося відділення функції управління державою від церковної влади, з’явилися перші професійні бюрократи. Був вироблений так званий звід законів Хаммурапі – перша формальна система адміністрування. При Навуходоносора II, тобто ще через 12 століть, виділилася група людей, що професійно займається управлінням в сферах виробництва і будівництва – з’явилися менеджери! Власне, ця обставина можна вважати початком другої революції в менеджменті.

Навуходоносор вводить контроль якості на виробництві (кольорові ярлики для визначення термінів надходження і зберігання пряжі) і стимулювання праці через зарплату. А дещо раніше необхідність організації, планування, керівництва і контролю визнали стародавні китайці. Якщо звернутися до персоналій, то по таблиці Бенгт-Карлофа формулювання принципу універсальності менеджменту першим зробив Сократ, а принципу спеціалізації – Платон. Менеджмент як особливий вид мистецтва виділив Ксенофонт. Перський цар Кир визнавав необхідність контактів між людьми, проведення досліджень мотивації, складання планів і обробки матеріалів, а римлянин Варрон запропонував використовувати в управлінському справі робочі специфікації.

Але по третій управлінською революцією правомірно розуміти те, що сталося вже в недалекі від нас часи – в XVIII-XIX ст, відділення управління від власності. Це дозволило виділити менеджмент в самостійний управлінський кластер, який позиціонує від власності і власників, і завоював право на прийняття принципово самостійних рішень, що дозволило зробити колосальний стрибок у результативності. Якщо до цього ті чи інші новації, що рухали менеджмент вперед, відбувалися час від часу, то тепер вони стали практично регулярними.

Управління як наука

Початком наукового вивчення менеджменту історики найчастіше називають «Держава» Платона, хоча, як вже зазначалося, ще Сократ сформулював принцип універсальності управління, а його учень Ксенофонт визнав управління (домоведення) в якості особливого виду мистецтва і до Платона описав спеціалізацію праці як умова збільшення споживчої вартості. Кожен свого часу теорією управління суспільством займалися Аристотель, Аль-Фарабі, Фома Аквінський, Маккіавелі, Гоббс, Дідро, Руссо, Локк, Конт і багато інших. Однак поняття «наука управління» найчастіше ототожнюють з поняттям «науковий менеджмент» і пов’язують з роботами Анрі Файоля і Фредеріка Тейлора.
Сучасну модель формування наукового знання схематично можна зобразити таким чином:

експеримент – гіпотеза – експеримент по верифікації гіпотези – теорія – перевірка меж застосування теорії – парадокс – інтуїція, осяяння, просвітління – висунення нових гіпотез – знову експеримент – побудова більш загальної теорії, і т.д. Специфіка наукового менеджменту полягає в тому, що можливість експериментувати на живому бізнесі сильно обмежена. Тому немає нічого дивного в тому, що «наука управління» як область знань стала оформлятися тільки зі становленням сучасних економіки, соціології, психології на рубежі XIX-XX століть. Паралельно складалися прикладні області менеджменту – такі, як управління фінансами, маркетинг, управління людськими ресурсами.

У міру накопичення і практичного закріплення знань відбувалося формування принципів ефективного керівництва. В умовах сучасного індустріального зростання вперше ці принципи були сформульовані класиками теорії управління: А. Файолем, Ф. Тейлором, Г. Емерсон. Все більша кількість досягнень як в фундаментальних, так і в прикладних сферах людської діяльності відбувається сьогодні на міждисциплінарному рівні, і кількість таких взаємодій неухильно зростає. У той же час до цих пір в частині ефективної взаємодії між академічною наукою і практикою управління існує значний розрив. І поки немає достатніх підстав говорити, що даний розрив має тенденцію до скорочення.

ПОДІЛИТИСЯ: