Фінансові аспекти управління необоротними активами

На багатьох виробничих підприємствах вирішальну частину майна складають необоротні активи, які характеризують його технічний потенціал. Необоротні активи включають в себе: основні засоби, нематеріальні активи та довгострокові інвестиції (фінансові вкладення в матеріальні цінності).

Необоротні активи беруть участь у багатьох процесах виробництва і поступово переносять свою вартість на новий продукт. Вартість цих активів на початок і кінець року відображається в балансі підприємства в розрізі їх найважливіших видів. Вирішальна частина необоротних активів виступає у формі основних засобів (будівлі, споруди, обладнання, машини і т. П.), Які залежно від призначення поділяються на виробничі і невиробничі. В останні роки збільшується і так зване фінансове майно, що виступає у формі довгострокових цінних паперів та інших інвестицій, а також дебіторської заборгованості окремих суб’єктів.

Створення необоротних активів та їх зміст вимагає значних вкладень фінансових ресурсів на тривалий період часу. Тому управління цим елементом майна, крім технічних рішень, вимагає постійного регулювання фінансових потоків, пов’язаних з формуванням і експлуатацією даних ресурсів. Фінансові явища виникають на всіх стадіях і етапах життєвого циклу постійного майна. Зокрема:

1. При формуванні необоротних активів (придбання, будівництво, оренда відповідних елементів). На даному етапі пріоритетне значення має обґрунтування величини відповідного капіталу, джерел фінансування та раціонального розміщення, сприяння створенню сучасного технічного потенціалу підприємства. Кінцевим результатом цих дій є конкурентоспроможність даного підприємства і досягнення позитивних фінансових результатів.

2. У процесі експлуатації необоротних активів, що пов’язано з необхідністю утримання постійного майна у відповідному технічному стані. Ці проблеми багато в чому залежать від напрямку і використання коштів на проведення необхідних ремонтів і модернізацію основних засобів.

3. На етапі ліквідації зношених і застарілих основних засобів. Управлінські рішення в галузі фінансів, пов’язані з визначенням витрат і доходів від ліквідації основних засобів, доцільно приймати з урахуванням кінцевих результатів цих операцій.

4. Обгрунтування обсягу і структури джерел фінансування необоротних активів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей розвитку підприємства. Це пов’язано з вибором оптимального інвестиційного проекту, що забезпечує суттєвий економічний ефект за рахунок його експлуатації та підвищення віддачі від вкладеного капіталу.

На всіх етапах вирішення фінансових завдань в управлінні необоротні активи повинен бути присутнім систематичний контроль (поточний і наступний) за витрачанням фінансових ресурсів в даній галузі господарювання.

Сфера фінансового менеджменту необоротних активів є складною і трудомісткою, оскільки пов’язана:

– З різноманітним характером їх складових елементів і окремих об’єктів фінансування;

– Високою капіталоємністю постійного майна та специфікою джерел, способів їх формування та функціонування;

– З істотними особливостями витрат на поточне утримання основних засобів у належному технічному стані, а також інвестиційними вкладеннями на їх розширення і модернізацію.

Однією з першорядних управлінських завдань стає визначення обсягу і структури постійного капіталу, використовуваного на формування необоротних активів, що забезпечують безперервність виробничого процесу та конкурентоспроможність підприємства.

На початковому етапі функціонування господарського суб’єкта на ці цілі спрямовується частина власного капіталу (власні заощадження та інші цінності). В акціонерних товариствах в якості основних джерел виступають вклади і майно засновників. Функціонуючі підприємства збільшують обсяг необоротних активів за рахунок отриманого прибутку, додаткової емісії акцій та накопиченої амортизації.

Відповідно до міжнародної практики вартістю вираження основних засобів виступає амортизація, яка у вигляді обов’язкових відрахувань щомісяця переноситься на вартість новоствореного продукту. Фінансовим законодавства визначаються способи обчислення амортизаційних відрахувань (розміри ставок по окремих групах основних засобів і методика розрахунків). Незважаючи на необхідність дотримання встановлених правил обчислення амортизаційних відрахувань існують можливості оптимізації цих витрат виходячи з їх впливу на раціональне використання основних засобів і посилення впливу на фінансові результати. Реалізація цих завдань здійснюється за допомогою обгрунтованого вибору конкретного методу розрахунку амортизаційних відрахувань. На практиці застосовується в основному лінійний спосіб, який полягає у визначенні суми амортизації пропорційно середньої вартості необоротних активів протягом нормативного терміну їх служби.

В даний час також використовується нелінійний метод розрахунку амортизації, що ґрунтується на нерівномірному нарахуванні відрахувань протягом усього терміну використання конкретних об’єктів. Зокрема, застосовується прогресивний спосіб обчислення, який характеризує збільшення ставок амортизаційних відрахувань в початковому періоді функціонування основних засобів до моменту їх порівнювання з сумою амортизації, нарахованої лінійним методом. Це призводить до збільшення обсягу витрат в початковому періоді функціонування основних засобів і тим самим впливає на зниження обсягу прибутку. Таким чином, податкове навантаження на прибуток пересувається на більш пізні терміни, одночасно зростає обсяг фінансових ресурсів, який може бути використаний на оновлення та модернізацію технічної бази підприємства.

У разі нестачі власних коштів для формування та функціонування необоротних активів доцільно використовувати і позикові ресурси (банківський кредит, лізинг, облігації та інші види позик), які відрізняються довгостроковим характером використання і враховують реальну можливість погашення відповідної заборгованості. Фінансовий менеджер повинен постійно реально оцінювати потребу господарського суб’єкта у фінансових ресурсах на формування та утримання необоротних активів та їх основної частини – основних засобів. Для цього слід забезпечити:

– Раціональні пропорції між власними і позиковими ресурсами на фінансування необоротних активів, необхідних для наявності та функціонування технічного потенціалу та фінансової безпеки його діяльності;

– Оптимізацію витрат на формування постійного капіталу і підвищення його рентабельності;

– Платоспроможність підприємства для погашення довгострокових позик за рахунок збільшення ефективності основних засобів.

Посилання на основну публікацію