Зубні імплантанти

«Імплантат», «імплантація» — застосування предметів певної форми з небіологічного матеріалу, які вводять в організм для виконання яких-небудь функцій протягом тривалого часу.

«Імпластрукція» — спосіб реконструктивного усунення дефектів зубних рядів, прикусу та жувальної функції за допомогою різних конструкцій знімних і незнімних протезів зубів з опорою на імплантати і природні зуби.

Виділяють такі види імплантації на обличчі, щелепно-лицевій ділянці:

1)      стоматологічна (імплантація зубів, або дентальна) – для лікування стоматологічних захворювань: в ортодонтії — як опору для усунення зубо- альвеолярних деформацій, в ортопедії — як опору для незнімних протезів зубів;

2)      черепно-щелепно-лицева — для фіксації щелепно-лицевих протезів, лікування черепно-лицевих і черепно-мозкових ушкоджень.

Нині найбільшим попитом користується стоматологічна імплантація — для відновлення функції вживання їжі, відтворення мовлення і спілкування людей, естетики обличчя.

Історія. Людство здавна хотіло відновити втрачені органи, зуби, які забезпечували процес харчування, були знаряддям агресії, спілкування та ін. Перші імплантати з дерева, бивня слона, золота, кісток, каменів відомі за З— 5 тис. років до н.е. цивілізаціям Єгипту, Південної Америки (інки, ацтеки), іншим народам. У XVIII—XIX ст. в Англії бідні люди продавали свої зуби для пересадження.

У 1885 р. при хірургічній клініці (зав. — проф. Н.В. Скліфосовський) Московського університету була заснована доцентура із зубних хвороб, першим доцентом став доктор медицини Н.Н. Знаменський, який у 1891 р. виконав роботу «Імплантація штучних зубів» і запропонував терміни «імплантат», «імплантація».

Другий етап розвитку імплантації зубів у СРСР був пов’язаний з роботою Е.Я. Вареса (захистом ним дисертації) і В.Г. Єлісєєва «Експериментальні спостереження з імплантації штучних зубів і корінь із пластмаси» (1956). У 1956 р. С.П. Мудрий захистив кандидатську дисертацію з двомоментної ендо-осальної імплантації плексигласу. У 1957 p. Н.Н. Бажанов і І.М. Старобінський дали негативну оцінку цьому методу і МОЗ СРСР імплантацію штучних зубів заборонило.

У 1952 р. в СІЛА Леонард Лінков зробив першу імплантацію підокісних та листоподібних імплантатів, у Швеції Пер-Інгвар Бранемарк (1952) описав ефект «інтеграції титану та живої кістки», а введення людині циліндричних ендоосальних імплантатів розпочав у 1965 р.

Третій етап розвитку в СРСР імплантації штучних зубів почався восени 1977 p., коли В.О. Маланчук і В.В. Лось (Київ), за порадою вчителів, провели першу сучасну внутрішньокісткову імплантацію — ними було використано плоский імплантат зі сплаву КХС.

У 1979 р. у Каунасі О.Н. Суров почав виготовляти імплантати й інструменти, а в 1981 р. — проводити клінічні імплантації. У 1985 р. В.В. Лось захистив кандидатську дисертацію з питань стоматологічної імплантації. Після цього, 4.03.1986 р. МОЗ СРСР наказом «Про заходи щодо впровадження в практику методу ортопедичного лікування з використанням імплантатів» № 310, зняв заборону. У травні 1986 р. було відкрито відділення дентальної імплантації в Центральному НДІ стоматології та щелепно-лицевої хірургії, керівником призначено проф. А. І. Матвеєву, у Харкові відкрито центр імплантації, керівник якого — доцент А. Боян.

Показання і протипоказання. Як і будь-який інший метод, протезування зубів з опорою на імплантати має показання і протипоказання, свої позитивні та негативні сторони, навколо яких досі точиться дискусія.

Показання до застосування зубних імплантатів як опори для зубних протезів:

1)      відсутність 1 зуба у фронтальному відділі зубних рядів;

2)      обмежені включені дефекти фронтального відділу зубних рядів;

3)      кінцеві одно-, двобічні дефекти зубних рядів за відсутності 3 і більше зубів;

4)      повна адентія та атрофія альвеолярного відростка щелеп;

5)      непереносимість знімних протезів;

6)      захворювання травного тракту.

Потреба в протезуванні зубів є значною. Так, у СРСР у віці від 30 до 60 років у людей було 4,5—22 втрачених зубів та 65 % їх у віці 35—44 років мали потребу в протезуванні зубів. Ураховуючи зміни в загальному стані здоров’я людей, краще застосовувати імплантати у віці до 60 років.

Протипоказання до застосування зубних імплантатів:

—      абсолютні: 1) туберкульоз, ревматизм, некомпенсований цукровий діабет; 2) захворювання крові; 3) захворювання кісток; 4) захворювання центральної та периферичної нервової системи; 5) злоякісні пухлини;

—      відносні: 1) пародонтит; 2) патологічний прикус; 3) незадовільна гігієна порожнини рота; 4) передракові захворювання; 5) дорогоцінні метали в порожнині рота; 6) захворювання СНЩС; 7) бруксизм.

Обстеження пацієнта має бути ретельним, комплексним і включати заповнення ним анкети, загальне і місцеве обстеження.

Посилання на основну публікацію