Міміка, вигляд обличчя

Вигляд та міміка обличчя людини залежать насамперед від будови обличчя, а саме від будови лицевого черепа та м’яких тканин — мімічних і жувальних м’язів, слинних залоз, підшкірної жирової клітковини клітковини, шкіри. Не менше значення має функціональна активність мімічних м’язів обличчя та м’язів шиї, яка залежить від типу нервової системи людини, характеру, психологічного та емоційного типу, віку, рівня інтелекту, соціального положення, загального стану здоров’я тощо. Зазначені фактори створюють різні вигляди обличчя — похмуре або усміхнене, наївне — мудре, жорстоке — добре, розумне — просте, гордівливе — люб’язне тощо.

Вважають, що обличчя до 30 років людина формує сама, що залежить від її психіки, анатомо-фізіологічних особливостей, інтелекту, роботи над собою тощо. Після 30 років, коли людина вже є сформованою особистістю, обличчя відображає її характер, досягнуті якості, стан у суспільстві тощо.

З давніх часів люди намагалися поліпшувати свою зовнішність — тіло, обличчя. Для цього спочатку застосовували ритуальне та повсякденне розмальовування тіла й обличчя, спеціальний одяг, танці, ритуали, індивідуальну та колективну поведінку. Це початкові ознаки майбутньої медицини, що виникли в людей як інтуїтивно, так і як копіювання дій деяких тварин (зализування ран, лизання однією твариною морди іншої тощо). Пізніше почали запроваджувати не лише зовнішні змістові ознаки, а й впливати на стан шкіри (мазі, масажі, різні лікувальні та тонізувальні маски), стан свідомості.

Людині завжди хочеться більшого у досягнутому (“кожна задоволена потреба народжує нову, вишу”), хочеться повернути втрачені можливості та якості, у тому числі, повернути або подовжити молодість, здоров’я, приємний зовнішній вигляд, що має допомогти вирішити не лише особисті проблеми, а й відновити соціальне положення, поліпшити економічний стан, тобто якість свого життя.

Для цього люди здавна застосовували різні засоби та методи, в тому числі медичні й косметологічні, починаючи з простих доступних природніх консервативних засобів: корегування стилю життя, своєї психології, характеру їжі, використання макіяжу, татуажу, різних стимуляторів функцій, уміння одягатися, розроблення реконструктивно-відновних та пластичних операцій тощо, надаючи зазначеним та іншим методам різне значення. При цьому слід підкреслити, що дуже довго підхід до поліпшення власного тіла був суто емпіричним, і лише порівняно недавно став обґрунтованим. Утім, лише комплексний підхід до проблеми, обґрунтоване та цілеспрямоване використання наявних можливостей може забезпечити досягнення необхідного результату.

Посилання на основну публікацію