Лікувальна фізична культура

Лікувальна фізична культура – це дисципліна (наукова та практична, з одного боку, і педагогічна, тобто, яка виховує, – з іншого), яка вивчає як теорію, так і методи, за допомогою яких фізичні вправи можуть бути засобом лікування, відновлення (реабілітації) і профілактики різних захворювань. 

Лікувальна фізкультура стоїть в одному ряду разом з психотерапією, фізіотерапією, масажем, працетерапією, санаторно-курортним лікуванням, лікуванням музикою, травами, мануальним впливом, при цьому займає місце лідера, тобто є провідним засобом фізичної реабілітації.
Лікувальну фізкультуру називають ще кінезітерапією, тобто лікуванням за допомогою руху. Рухова активність – це біологічна функція організму, яка стимулює його зростання, підтримує життєвий тонус всіх органів і функціональних систем (серцево-судинної, дихальної, травної, нервової та ін), підвищуючи, таким чином, загальну працездатність і можливість адаптації (пристосування) до мінливих умов життя.

Лікувальна фізкультура як дозована рухова активність виявляє собою найпотужніший стимулятор всіх життєвих процесів організму, при цьому залишається і самим фізіологічним, і, при правильному застосуванні, безпечним методом впливу. Фізичні вправи відносяться до так званих неспецифічних подразників, які впливають на нервову та ендокринну системи, оздоровлюючи весь організм в цілому. Крім того, лікувальна фізкультура традиційно належить до природних патогенетичним (що впливає на механізми, за якими хвороба розвивається) методам лікування, які й безпечні, і ефективні.
Виховний вплив лікувальної фізкультури те саме що психотерапевтичному: відбувається

стимулювання до усвідомленого і відповідального підходу до свого здоров’я, активної співпраці з лікарем (а не з хворобою!). Моментом включення в психотерапевтичний вплив є початок навчання фізичним вправам. Одного цього буває достатньо, щоб відбувся перелом від хвороби до здоров’я!
Не слід забувати, що тільки систематичне виконання фізичних вправ призводить до стійкого зміни реакції організму на хворобу. При цьому ще однією принциповою умовою успішного застосування лікувальної фізкультури є свідоме формування позитивного емоційного фону під час виконання фізичних вправ. Прочитавши книжку, ви поступово перейметеся думкою, як сильні систематично виконувані усвідомлені лікувальні руху, і це зробить початок ваших занять привабливим. Потім сам процес руху стане джерелом насолоди.

Справа в тому, що будь-яка м’язова робота супроводжується виділенням в кровоносне русло ряду хімічних речовин, званих гормонами, які стимулюють роботу серця, прискорюють потік крові, тим самим збільшуючи загальний обсяг крові, що циркулює по судинах. Це покращує обмін речовин в кожній клітинці і в організмі в цілому. Систематичне виконання фізичних вправ, що підкріплюється позитивним настроєм, неминуче призведе до викиду в кров так званих гормонів щастя (ендорфінів), що, погодьтеся, саме по собі може стати головною складовою лікувального процесу.
І якщо, приміром, в психотерапії, головним є не процес, а результат лікування, то в ЛФК сам процес виконання фізичних вправ стає результативним, неминуче приносить хороше самопочуття і позитивний настрій.

Ймовірно, ви не знаєте, що м’язова система організму в цілому і кожен м’яз окремо нерозривно пов’язані з роботою нервової системи. До того ж популярне вислів про те, що всі хвороби від нервів, не є великим перебільшенням. Звичайно, хвороби бувають різні, в тому числі й інфекційні, і спадкові. І все ж прикметою нашого часу стає наростаюче нервове перенапруження, яке може привести до зриву адаптації та розвитку того чи іншої недуги. За нормальну роботу внутрішніх органів несе відповідальність вегетативна нервова система, і може бути, ви ніколи не замислювалися про те, де ж бере енергію нервова система для підзарядки своїх акумуляторів (нервових центрів)? Так от, працюючий м’яз є тим самим двигуном, який дає можливість насититися «силою» вегетативним центрам, від яких потім і отримують необхідні для нормальної роботи імпульси внутрішні органи.
Гарна новина полягає в тому, що почати працювати м’язами (виконувати фізична вправа) ніколи не пізно: це дозволить не тільки одужати, повернути втрачену функцію, але і допоможе запобігти хворобі, тобто зберегти здоров’я. Формат даного видання передбачає докладної розмови про механізми функціонування вегетативної нервової системи, однак буде достатньо, якщо ви, шановний читачу, повірите мені на слово: якщо утримувати рівень домагань (амбіцій) трохи менше, ніж кількість щодня виконуваних рухів, то здоров’я збереже стійкість ко всяким катаклізмів – і природним, і психогенним. Іншими словами, фізичні вправи є «вічним двигуном» ваших «акумуляторів» – нервових центрів, відповідальних за роботу, внутрішніх органів. І чим більше рухів виконали м’язи за день, тим більший резерв має організм.

У разі хвороби, коли цей запас з різних причин уже вичерпаний, доведеться повільно і копітко спочатку формувати резерв в інших системах організму, які візьмуть на себе (компенсують) роботу хворого органу. При захворюваннях легенів, наприклад, спочатку може збільшитися кількість еритроцитів і підвищитися гемоглобін крові для того, щоб в тканинах не знизилася кількість кисню, і тільки після цього організм почне відновлювати роботу легенів.

Компенсаторні (заміщають) механізми, як ви тепер розумієте, не можуть виникнути з нічого: систематичне виконання спеціально підібраних фізичних вправ зміцнює роботу нервової системи, яка в свою чергу керує перебудовою функцій організму з тим, щоб компенсувати хворобливі зміни.
З різних причин, але практично за будь-якої хвороби лікар стикається з необхідністю нормалізувати роботу центральної нервової системи: саме там відбувається утворення «центру хвороби», застійного вогнища нервового збудження. При систематичному виконанні фізичних вправ в кору головного мозку починає надходити потужний потік нервових імпульсів, поступово «заглушають» домінанту хвороби, попросту – стираючих її.

Але й це не все. Фізичні вправи можуть, подібно голковколювання або психотропною лікарських препаратів, змінювати тонус центральної нервової системи. Так, дихальні вправи і вправи на розслаблення (релаксацію) м’язів посилюють процеси гальмування в корі головного мозку, а вправи, що їх з видимим зусиллям і в швидкому темпі, викликають збудження в центральній нервовій системі.
Є і ще один дивовижний феномен, що дозволяє вважати фізичні вправи універсальним засобом, поліпшує харчування (обмін речовин) не тільки всього організму, але й того органу, який ви вважаєте за потрібне зміцнити. Справа в тому, що працюючий м’яз «запрошувати» додатковий приплив крові не тільки для себе, а й для всіх тих органів, які розташовані поруч з нею.

Наприклад, віджимання від підлоги (стільця, стіни) не тільки зміцнюють м’язи плечового пояса, а й розвивають колатералі (додаткові судини) в серце, що забезпечує йому хороше харчування і профілактику стенокардії. Серце, будучи могутнім м’язовим насосом, не може брати кров для себе з власних порожнин (передсердь і шлуночків). Так само, як і в інші органи, кров для живлення серцевого м’яза надходить по судинах (коронарним артеріях), і працюючі грудні м’язи забезпечують їх хороше наповнення. Тут головне – дотримуватися правил: поступове збільшення навантаження і систематичність виконання вправ.

Крім фізичних вправ, які, до речі сказати, можуть бути і ідеомоторними (виконуватися подумки), ЛФК використовує ігри, лікування працею і механотерапію. Трудотерапія (спеціальний трудовий процес) буває потрібна там, де через хворобу втрачені професійні навички. Механотерапія використовує спеціальні апарати для відновлення втрачених функцій (наприклад, попередження тугоподвижности суглобів).

Фізичні вправи можуть бути:

1) для м’язів голови, шиї, тулуба, плечового пояса, верхніх кінцівок, черевного преса, тазового дна, нижніх кінцівок;

2) активними (пацієнт виконує вправи самостійно), пасивними (пацієнт робить тільки вольове зусилля, а сам рух, наприклад кінцівки пацієнта, здійснює інструктор лікувальної фізкультури), активно-пасивними (пацієнт виконує вправу за допомогою інструктора фізкультури);

3) з предметами: гімнастичною палицею, м’ячем, скакалкою;

4) на снарядах: гімнастичній стінці, лавці, кільцях, брусах, тренажерах;

5) дихальними: статичними (без руху тіла), динамічними (у поєднанні з рухом тулуба, кінцівок), дренажними (вправи, при виконанні яких з бронхіального дерева відділяється мокрота), постуральний дренаж (спеціальні пози тіла, при яких мокрота сама стікає, як по жолобу);

6) корригирующими, при яких рух здійснюється з певних положень, що дозволяє створити напругу в одних м’язах і розтягування в інших;

7) на координацію: стоячи на вузькій опорі (на одній нозі, на носках), із закритими очима; застібання гудзиків, шнурівка взуття; ліплення, складання мозаїки, пірамід;

8) з опором для зміцнення м’язів, стимуляції роботи серцево-судинної системи та обміну речовин;

9) релаксаційними, розслабляючими ту чи іншу м’яз (або всі м’язи);

10) ідеомоторними, коли через неможливість виконати рух у відповідні м’язи надсилається уявний стимул до руху у вигляді образу: видається, що рух відбувається;

11) спортивно-прикладними: ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння, веслування, лижі, ковзани,

плавання, їзда на велосипеді, заняття на тренажерах. Лікувальна фізкультура використовує фізичні вправи як лікувальний (подібно лікарському) засіб, а тому й призначаються вправи згідно поставленому діагнозу, з урахуванням віку і фізичної підготовленості, а також у певному дозуванні (подібно дозі лікарського засобу).

ПОДІЛИТИСЯ: