Деформації щелеп

Деформація лицевого черепа — це порушення морфологічних і функціональних співвідношень елементів кісток обличчя, їх естетичних пропорцій, що об’єктивно відображається у змінах форми, розмірів і розташування кісткових відділів лицевого черепа.

Існує два основні поняття: аномалія (вроджений стан) та деформація (виникає після народження дитини). Аномалії («аномалія» — лат. нерівність) — неправильність, порушення, відхилення від норми. Аномалії є вродженими вадами надмірного або недостатнього розвитку і росту тканин. Деформація є набуте відхилення форми і розмірів тканин, кісток у процесі життя.

Фактори розвитку аномалій лицевого черепа численні і вивчені недостатньо. До них відносять: аномалії розвитку черепа; генетичні і хромосомні хвороби; порушення ендокринного балансу організму матері; порушення ендокринного гомеостазу плода дитини; дію тератогенних агентів у період ембріонального розвитку тощо. Вроджені аномалії можуть мати також спадковий характер. Деформації щелеп виникають унаслідок перенесених травм, операцій, опромінювання, видалення пухлин, запалення і можуть бути або самостійним синдромом, або компонентом захворювання.

Лицевий череп росте під тиском жувальних сил, жувальних та мімічних м’язів, а мозковий череп — під тиском мозку, який збільшується. Кістки лицевого черепа закладаються на 6—11-му тижні внутрішньоутробного розвитку і мають частково хрящеве, частково сполучнотканинне походження. До моменту народження вони мінералізовані, і потім ріст відбувається за рахунок нової створеної кістки по кісткових швах, зонах росту, апозиційно.

Виділяють різні кісткові шви лицевого черепа: 1) сагітальні (стрілові) — забезпечують ріст у ширину (середньопіднебінний, симфіз нижньої шелепи, інтермаксилярний); 2) черепно-лицеві — забезпечують ріст кісток вертикально і горизонтально; 3) шви верхньої шелепи — дають ріст кістки вертикатьно і горизонтально (120). Особливо важливими аля росту верхньої щелепи, середньої ділянки обличчя є носо-піднебінний хрящ і шов, шо підтверджує різкий виступ різцевої кістки вперед при двобічних незрошеннях піднебіння. Кісткові шви черепа з віком знижують свою остеогенну активність, стають вужчими, і до 7—30 років життя зменшуються приблизно з 11 мм до 0 мм.

Ріст мозкового і лицевого черепа є незалежним один від одного і неодночасним. Період максимального росту мозкового черепа припадає на 1—2-й і 14-й рік життя, він звичайно є закінченим до 14 років; лицевого черепа — на 1-, 3-, 6-, 7- і 11 —13-й рік, повністю закінчується до 18 років.

Гормони впливають на хрящовий і мембранозний остеогенез:

  1. Соматотропний гормон (СТГ) забезпечує хондрогенез, розвиток хрящової матриці кістки.
  2. Щитоподібна залоза — розсмоктування хряща.
  3. Гонади — відповідальні за об’єм, кількість кісткової тканини, ріст кісток і тканин.
  4. Приїлитоподібні залози впливають на структуру і мінеральний склад кісток.
  5. Наднирники — зумовлюють будову остеоїдної тканини.

Зміни функціонування залоз внутрішньої секреції призводять до змін або порушення процесів остеогенезу.

Гіперпродукція СТГ у віці до 6 років спричинює гіпофізарний гігантизм, обличчя має нормальні пропорції, а після 10—14 викликає розвиток акромегалії. Гіпопродукція СТГ у віці до 6 років зумовлює карликовість (усі відділи скелета й обличчя є пропорційними), а після 10—14 років виникають ознаки остеопорозу, кістки стають тонкими, ламкими.

Щитоподібна залоза. Її гіпофункція викликає затримку води в організмі, темп створення кістки уповільнений, пізно прорізуються зуби, кістки недорозвинені, масивне ураження зубів карієсом. Гіпофункція у віці до 6 років спричинює кретинізм, а у 6—12 років — диспропорції і сповільнення розвитку і росту скелета. Гіпертиреоз зумовлює подовження кінцівок, виникають екзостози, але щільність кістки низька.

Пришитоподібна залоза — її гіперфункція спричинює дифузний остеопо- роз, у кістках виникають кісткові порожнини. Гіпофункція призводить до адентії, гіпоплазії твердих тканин зубів.

Гонади. їх гіперфункція виникає рідко і спричинює порушення пропорцій тіла, карієс. Гіпофункція в дорослих перебігає без значних порушень з боку кісткової системи.

Тип будови і форму черепа (121) визначають за індексом Ретціуса, який вираховують за формулою J=B100/L, де: В — максимальна внутрішня ширина черепа; L — довжина черепа. Для доліхоцефалів (вузькоголових) J>70, для мезоцефалів (середньоголових) J=70—80, для брахіцефалів (широ- коголових) J<70.

Співвідношення мозкового і лицевого черепа в людини є непостійним: до моменту народження воно становить 8:1, у дорослих — 2,5:1. Кісткові шви черепа відрізняються за формою (122): 1) зубчасті (вінцевий, стріловий, ламбдоподібний) — з’єднують більшість кісток черепа; 2) лускаті — з’єднують косі поверхні кісток, які накладаються одна на іншу (скронева і тім’яна кістки); 3) плоскі — з’єднують рівні краї кісток (між кістками обличчя).

Череп новонародженого має переднє (лобове), заднє (потиличне), клиноподібне, соскоподібне тім’я. Вони також є центрами росту мозкового черепа.

Патогенез розвитку всіх аномалій і деформацій має можливі компоненти — посилення або зменшення активності росту всіх або деяких зон росту і відділів щелеп, кісткових швів кісток лицевого черепа (37, кольорова вклейка). Для нормального розвитку лицевого та мозкового черепа є необхідним: 1) нормальний перебіг процесів остеогенезу на всіх його стадіях; 2) правильна діяльність кісткових швів, зон росту кістки, синхондрозів, окістя;

3)      рівновага внутрішніх (ендокринних тощо) та механічних впливів; 4) нормальний рівень обмінних процесів в організмі; 5) дія різних механічних факторів (жувальних і мімічних м’язів, дія язика, функція органів, своєчасне прорізування зубів).

Факторами развитку деформацій є порушення, до яких відносять: 1) вро- ждені порушення остеогенезу і диференціювання тканин; 2) ендокринні й обмінні захворювання (спадкові, набуті); 3) захворювання і пошкодження зон росту кісток; 4) зміни функціонального навантаження з посиленням або гальмуванням росту окремих відділів черепа; 5) травми кісток лицевого черепа.

До народження дитини на неї впливають: підвищений внутрішньоматковий тиск, допологові травми, стискання плода, різні захворювання матері (сифіліс, туберкульоз, простудні захворювання, ендокринні порушення, порушення обміну речовин, променеві ураження, алкоголізм, отруєння тощо), внутрішньоутробне положення рук дитини (тиск на обличчя) та ін.

Після народження впливають загальні та місцеві фактори: штучне вигодовування, хвороби раннього дитячого віку, ендокринопатії, порушення носового дихання, шкідливі звички, неправильне положення дитини уві сні, карієс, передчасна втрата тимчасових і постійних зубів, нерівномірність стирання зубів, затримка прорізування зубів, періодонтит, остеомієліт, опіки обличчя, пухлини, травми, променеві і хімічні ураження тощо.

Основна кількість деформацій лицевого черепа і прикусу є наслідком змін пропорцій кісткових утворень. Різноманітність видів деформацій і складність їх класифікації залежить віл термінів, сили і тривалості дії патогенного фактора, активності росту кістки, віку, статі дитини і т.д.

Класифікація. Класифікують деформації кісток лицевого (і мозкового) черепа на основі виокремлювання різних суттєвих для лікування етіологічних, патогенетичних, клінічних та інших ознак. За характером змін: первинно- і вториннокісткові. За локалізацією: зубо-альвеолярні; гнатичні, або зубо-щелепні; загальночерепні. За напрямком зміни пропорції кісток: за висотою, шириною, сагітальні. За видом наявного відхилення: величини і розмірів; форми; положення: їхніх співвідношень.

Найчастіше спостерігаються такі деформації: 1) збільшення розмірів щелепи; 2) зменшення розмірів шелепи; 3) порушення форми шелепи; 4) неправильне положення шелепи: 5) поєднані деформації щелеп.

За класифікацією ВООЗ (1975) виокремлюють такі аномалії щелеп:

  1. Аномалії величини шелеп: макрогнатія верхньої щелепи; макрогнатія нижньої щелепи; макрогнатія обох шелеп; мікрогнатія верхньої щелепи; мікрогнатія нижньої щелепи; мікрогнатія обох шелеп.
  2. Аномалії положення шелеп: асиметрія шелепи; нижньощелепна прогнатія; верхньощелепна прогнатія; нижньощелепна ретрогнатія; верхньощелепна ретрогнатія.

III.     Відкритий і глибокий прикус.

Ця класифікація є не повною, тому відомі численні спроби створити більш повну і придатну до клінічної роботи класифікацію. Одна з них — класифікація аномалій і деформацій лицевого черепа, шелеп і зубів Х.А. Каламкарова (1972), яка була вдосконалена В.М. Безруковим (1981) і В.І. Гунько (1986).

І.       Аномалії розвитку зубів.

  1. Аномалії кількості зубів: а) адентія (часткова, повна); б) надкомплектні зуби.
  2. Аномалії положення зубів (вестибулярне, оральне, медіальне, дистальне, поворот зубів по вісі, високе або низьке положення зубів, транспозиція).
  3. Аномалії величини й форми зубів.
  4. Аномалії прорізування зубів (передчасне, пізнє, ретенція).
  5. Аномалії структури зубів.
  6. Деформації щелеп.
  7. Макрогнатія (верхня, нижня, симетрична, несиметрична, різних відділів або всієї щелепи).
  8. Мікрогнатія (верхня, нижня, симетрична, несиметрична, різних відділів або всієї шелепи).
  9. Прогнатія (верхня, нижня, функціональна, морфологічна).
  10. Ретрогнатія (верхня, нижня, функціональна, морфологічна).

III.     Поєднані деформації щелеп (симетричні, несиметричні).

  1. Верхня мікро- і ретрогнатія, нижня макро-і прогнатія.
  2. Верхня макро- і прогнатія, нижня мікро- і ретрогнатія.
  3. Верхня і нижня мікрогнатія.
  4. Верхня і нижня макрогнатія.
  5. Поєднані аномалії зубів і деформації щелеп.
  6. Поєднані аномалії і деформації лицевого і мозкового черепа і зубо- щелепної системи.
  7. Симетричні:

а) щелепно-лицеві дизостози (синдром Трічера—Колінза—Франческетті);

б) краніостенози (синдром Аперга, Крузона);

в) гіпертелоризм I—III ступеня.

  1. Несиметричні:

а) геміфаціальна мікросомія I—III ступеня (синдром Гольденхара);

б) гіпертелоризм I—III ступеня.

Обстеження пацієнтів з аномаліями, деформаціями щелеп вимагає окрім загальних клінічних методів проведення спеціальних методів дослідження:

  1. Телерентгенографії черепа в бічній і прямій проекціях з її розшифров- кою, визначенням кутових та лінійних розмірів.
  2. Ортопантомографії кісток лицевого черепа, оглядову рентгенограму нижньої щелепи.
  3. Рентгенограми середньої зони обличчя в аксіальній або напіваксіальній проекції, приносових пазух, грудної клітки, шиї, скелета (якщо необхідно).
  4. Визначення площі дна і об’єму порожнини рота, розмірів язика.
  5. КТ, МРТ зони деформації або дефекту, KT-3D або MPT-3D комп’ютерне моделювання лицевого і мозкового черепа.
  6. Створення стереолітографічних моделей лицевого черепа, фотографій та гіпсових моделей обличчя.
  7. Вивчення моделей щелеп за Поном (премолярний і молярний індекси) і в оклюдаторі.
  8. Вивчення функціонального стану ділянки ураження та організму пацієнта в цілому (електроміографія жувальних м’язів, реографія, дистанційна термографія, ехоостеометрія та інші методи).
  9. Планування майбутньої операції та її ефекту (за фотографіями, рентгенограмами, моделями шелеп і обличчя, комп’ютерне моделювання тощо).

Однак при плануванні майбутнього оперативного втручання потрібно пам’ятати, що бажаного результату не завжди можна досягти, оскільки малюють і планують на моніторі комп’ютера або на папері, а біологічні властивості тканин, їхня кількість, репаративний потенціал не завжди можуть забезпечити заплановане, навіть якщо операція з точки зору оперативної техніки була виконана бездоганно. До того ж, під час операції та після неї можливі різні ускладнення, не передбачуване рубцювання тканин та ін.

Посилання на основну публікацію