Жіночі образи в романі Набокова «Машенька»

Примітно зобразив автор у своєму романі жіночі образи:

– тут і Клара, яка чиста і невинна, по-дитячому наївна, носить чорний шовк і відчуває почуття до Ганіна;

– Людмила, яку ми бачимо в очах головного героя як куртизанку, розбещену дівчину, примхливу дитину (а адже колись вона звучала для нього як красива пісня);

– господиня пансіону Дорн Лідія Миколаївна, яку автор нібито порівнює з Зів’ялого квіткою (руки у неї як засохлий квітка, як сухуватий лист і т.д.);

– Машенька, що символізує щирість і чистоту, яка подарувала головному герою теплі спогади і навіває тугу про батьківщину (адже саме з рідною країною і пов’язана перша любов Ганіна і почуття до неї).

Образ Марійки, як і образ Росії для Ганіна – прекрасний, незабутній, так гаряче улюблений. Але разом з тим він так далекий від нього, так як головний герой – емігрант і повернутися на рідну землю не може. Так само як і повернути Машеньку – йому нічого їй дати.

Дуже добре вийшло у Набокова порівнювати жінок в романі з квітками, а також оточувати їх запахами. Так, впадає в очі Людмила, поруч з якою Ганін весь час відчуває знайомі, але в той же час неприємні (бо сама коханка йому набридла порядком) духи. І ці аромати переслідують його під час кожної їх зустрічі. Незважаючи на те, що Людмила молода (їй всього двадцять п’ять), Ганін відчуває, що її парфум немов віддає старовиною.

Якщо дивитися на зовнішність Людмили, то виходить, що вона стежить за модою: її зачіска стрижі за останньою модою (але Ганін називає це патли, до того ж ще й жовтими); губи вона фарбує в яскравий ліловий відтінок (що теж не подобається герою). Також ми бачимо, що нігті її досить гострі і, як зазначає наш герой, немов би фальшиві, а вії темні, як вугілля. Вся доглянутість дівчата Ганину абсолютно не цікава, більш того – вона дратує його.

Людмила намагається полонити героя своєї брехнею (вона нібито й орхідеї любить і Бодлера читала, в чому Лев Глібович сумнівався), майстерними промовами і грюканням вій по-дитячому. Коли треба, вона вміло ображається, як дитина або ж вередує, але це теж дратує Ганіна, і він бачить в ній розпещену куртизанку.

Клару автор представляє нам як даму з повними грудьми, затишну, чисту, яка віддає перевагу чорний одяг. Чорний колір тут теж символічний, адже в даному випадку він означає траур жіночого щастя – вона закохана в людину, яка навряд чи коли-небудь побачить в ній жінку своєї мрії.

Тим часом Клара є подругою Людмили і їй часто доводиться слухати розповіді подруги про любовні втіхи. Клара боїться, що, врешті-решт, її романтичні уявлення зруйнуються, так як вона собі це все представляє в іншому світлі (більш ніжному, чутливому, наповненому сентиментальністю).

Вдова Лідія Миколаївна показана нам як бабуся з дивацтвами, досить полохлива і дуже тиха. Вона здригалася, коли вчасно розмови хтось сміявся голосно або підвищував голос. Але до Ганину вона ставилася по-особливому, і він здавався їй іншим – зовсім не схожим ні на кого з тих, хто хоч раз побував в її пансіоні.

І, нарешті, Машенька. Перше кохання Льва Глібовича Ганіна. Всі кращі спогади, так чи інакше, пов’язані саме з її ім’ям. Її ім’я було для нього чарівним, хоч і простим, але в ньому він відчував особливого звучання. Її образ в його голові склався ще до їх зустрічі, а потім плавно з’єднався з тим, що він побачив, і для нього це було прекрасно. Він згадує бант на каштановому волоссі, рум’янець, який покривав її щоки, усміхнені очі. Її образ для нього особливий і тому, що він навіває смуток і спогади про батьківщину, про ту саму землі, куди він так хоче повернутися. Вся любов до Марійці, всі його почуття до неї – це те, що він відчуває до Росії.

Думки і спогади про неї буквально повертають його до життя і наповнюють світлом зсередини і завдяки цьому він оживає, як і тоді, коли вилікувався від тифу.

Коли Ганін розуміє, що образ Машеньки повинен залишитися таким, яким він її запам’ятав – він вирішує, що не буде її забирати з собою. Він розуміє, що їх роман, хоч і тривав всього чотири дні, але був найщасливішим і таким і повинен залишитися в його спогадах.

Як ми бачимо, жіночі образи в романі Набокова дуже насичені, переповнені ароматами і символікою кольорів.

Посилання на основну публікацію